Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ото не робіть браку, — удавано суворо зауважив Юрій.
— Так це ж вулканізатори винні. Через них ціла купа порепаних ластів біля складу валяється. Ми ті принесли на фабрику і теж за складом кинули.
— Хто може підтвердити?
— Ми їх так кинули, що ніхто не бачив. А собі взяли нові — гроші ж заплатили як за перший сорт.
Оперативний уповноважений райвідділу капітан Бурименко був здивований, коли заглянув до свого кабінету, де Юрій розмовляв із молодими робітниками. Авер'янов, який досі не розтулив рота і не визнавав очевидних фактів, тепер все розповідав відверто.
— Скидайте черевики, швидше! — наказав Юрій. — І ласти одягайте.
Хлопці хапливо виконали наказ.
— Добрі підводники, — посміхнувся він, — якби тільки чужого не брали…
— Ми гроші платили, — пробурчав Авер'янов.
Юрій нахилився. — Так, ласти по ногах… Але оті, що купували, можете мені показати?
— Пошукаємо. Ми їх не на купу, а під паркан…
— Ну як, Святославе Миколайовичу, — повернувся до капітана Бурименка, — будемо віддавати хлопців до суду чи ні? Може, обійдемося на цей раз? — Він непомітно підморгнув капітанові.
Бурименко, який уже знав про нараду у Вовченка, кивнув.
— Зараз поїдете на фабрику, — звернувся до хлопців Юрій, — знайдете ваші ласти. Тільки щоб саме ті, а не інші!..
Він сів до столу й закінчив протокол, в якому зазначив адреси крамниць, де було куплено браковані ласти. Юнаки підписали його. Авер'янов уже не дивився вовком, а Бабій і зовсім сяяв.
— Тільки не думайте, що вам минулося, — пригрозив Юрій. — Ще покліпаєте очима перед колективом. А тобі, тезко, — звернувся він до Бабія, — раджу Островського перечитати… Ну, йдіть. У коридорі почекаєте.
Молоді робітники вийшли. Тільки в коридорі Бабій здивовано помітив, що поламав козирок своєї кепки. Оглянувся на двері, що зачинилися за ним, і коротко зітхнув.
— Ех, Ігоре…
А в кабінеті Юрій тим часом радився з капітаном Бурименком.
— Важко сказати щось певне, — підсумував своє враження лейтенант. — Але здасться, що на фабриці таки не все гаразд. Спершу сумнівний аналіз. Дрібниця. Я навіть не звернув уваги… А тепер браковані ласти, випущені в продаж першим сортом. Треба їх знайти і теж взяти на аналіз…
Бурименко поїхав на фабрику. Залишившись на самоті, Юрій несподівано відчув утому. Але що ж важкого він сьогодні робив? Півдня сидів у статистичному управлінні, виписуючи відомості по фабриці «Оріон», і оце поговорив з Чикаленко та хлопцями.
Сів на стілець і схилив голову на гострий край шухляди, з якої крізь щілину висовував носа цікавий Буратіно. Було тільки одне бажання: щоб кілька хвилин ніхто сюди не заходив…
Міліцейський мундир
Інна любила стояти біля дзеркала, в якому вона, мовби роздвоївшись, дивилась на себе, як на сторонню людину. В дитинстві дзеркало дивувало її несподіваною відвертістю: чорнильні плямки на щоках, варення на губах, на носику, яке ласунка їла без дозволу. Тепер воно було другом, відкривало Інні власні думки, почуття, настрої, тішило її. На щирість дівчина відповідала щирістю, не ховалася перед ним, любила подовгу дивитися в цей блискучий скляний світ, заглядати у свої очі, поки їй і справді починало здаватися, що проникає у свою сум'ятливу, бентежну душу.
Сьогодні дівчина ніяк не могла одірватися від старого дзеркала у вітальні. І не тому, що одягла новий сірий костюм, який так пасував їй до великих сірих очей. Сьогодні вона побачила у них якісь нові вогники, які надавали обличчю натхненності і незвичайності. Милувалася собою, поки не почула густих ударів настінного годинника. Тоді схаменулась і вибігла. За кілька хвилин поспіхом ішла вулицею.
Тепле надвечір'я огортало місто м'якими сувоями вечорового світла. Здавалося, що й гамір міста тихішав, сумирнішав через те м'яке світло, і люди, які наповнювали вулиці, були лагідніші, розважливіші, не такі галасливі й хапливі, як удень.
Поспішаючи, Інна не спустилася східцями в підземний перехід на розі Хрещатика, а пішла навпростець. Короткий застережливий свисток на мить зупинив її серед вулиці, але ззаду вже йшов тролейбус, і вона добігла до універмагу.
Міліціонер з погонами сержанта чекав на тротуарі.
— Громадянко!
Змушена була підійти.
— Ви порушили правила переходу.
— Я поспішаю, — почервоніла дівчина.
— Не в морг, сподіваюсь, — без тіні усмішки на обличчі промовив міліціонер.
Навколо почали збиратися цікаві.
— Жарт ваш недоречний. Беріть штраф і відпустіть мене, — сердито буркнула, розстібаючи сумочку.
— Головне не штраф, — ніби не помітивши жесту дівчини, миролюбно зауважив сержант. — Головне, щоб ви більше не порушували громадського порядку…
— Відпустіть, сержанте! — весело гукнув хтось. — Вона свого чувака прогавить…
Інна з відразою глянула у втомлене обличчя міліціонера. Відчувала себе безсилою і розуміла, що сержант уже визначив найболючіше для неї покарання: не штраф, а оця нотація серед вулиці.
— Чого ви хочете од мене?
— Щоб ніколи більше не перебігали вулиці там, де не можна… Якщо ви зрозуміли мене, — сержант зробив паузу, — тоді йдіть!
Інна окинула його недовірливим поглядом від кашкета до наваксованих, але припорошених вуличним пилом черевиків і, проштовхнувшись у натовпі, забувши від хвилювання про можливість скористатися тролейбусом, швидко пішла по Хрещатику.
За хвилину вона вже не думала про міліціонера, але неприємна пригода зіпсувала настрій, і м'яке надвечір'я втратило свою принадність.
Через майдан Ленінського комсомолу, де біля входу в парк мав чекати Юрій, Інна пройшла підземним коридором. Уже не поспішаючи, піднялася сходами на поверхню.
Віддзеркалені скляними поверхнями готелю «Дніпро» відблиски вечорового сонця вдарили в очі. Засліплено огляділася. Юрія не було. Тепер ще раз сердито згадала про сержанта.
Та ось до неї знову наближався міліціонер.
— Інно!
Коли б не була такою розгніваною, певно, розсміялася б з динного збігу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тайники розкриваються вночі», після закриття браузера.