Читати книгу - "Мертва голова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ви справжня ходяча колекція, пане Фесор. Сідайте пити чай.
— Зараз, тільки звільнюсь від комах і приведу в порядок костюм, — відповів Фесор, піднімаючись по драбині.
Коли Фесор повернувся, Сабатьє налив йому кухоль чаю і сказав:
— Дорогий Фесоре, ми хочемо вкрасти вас. Скоро настане період дощів, і ми вирушимо в дорогу.
— Бажаю успіху.
— А ви?
— Мені й тут добре, — І рішуче відповів Фесор.
— Невже ви не відчуваєте ніякого бажання повернутися до людей? — спитав Сабатьє. — П’ятнадцять років — ніби достатній термін для наукової експедиції. Ви тільки подумайте, яку сенсацію викличуть ваше повернення і відкриття! Ваше ім’я стане відомим усьому світові.
Сабатьє намагався грати на честолюбстві вченого, але ця струна вже не вібрувала в душі Фесора.
— Тут є дещо цікавіше від газетної шумихи. — І, подумавши, Фесор додав: — Ні, я не можу залишити лісу.
— Але що вас тут затримує?
— «Мертва голова» — той самий дивовижний метелик. якого я побачив у лісі п’ятнадцять років тому. Я думав про нього дні й ночі, шукав його всі ці роки, але не міг знайти. Поки я його не піймаю, не піду з цього лісу.
— Але ж зрозумійте, — розсердився Сабатьє, — ви самі давно перетворились у мертву голову, вперта людино! Ну яка користь від усіх ваших відкриттів, якщо про них не знає жодна людина на землі? Яка цінність усіх ваших колекцій і знань тут, у лісі? Не сьогодні-завтра вас може з’їсти ягуар, проковтнути удав. Нарешті. ви помрете природною смертю і заберете в могилу всі скарби. Поза суспільством, без людей ваше існування безцільне, копійка йому ціна! Наука для науки — це гра в бирюльки, нісенітниця, безглуздя! Ви повинні подумати про свій обов’язок перед суспільством, без якого ви були б безсловесною твариною!
Сабатьє говорив довго, і Фесор, очевидно, почав схилятися на його доводи. Нарешті старий вчений, опустивши голову, сказав:
— Добре, я поїду з вами. Але тільки для того, щоб повернутися сюди на чолі добре спорядженої експедиції і закінчити свої роботи. Ми, звичайно, заберемо з собою мої колекції?
— Ну, зрозуміло, — відповів Сабатьє, подумавши: «Тільки б його витягнути звідси!»
Дощі стали випадати частіше, і маленьке товариство почало діяльно готуватися до від’їзду.
Якось Сабатьє, тиняючись біля берега набухлої від повені ріки, звернув увагу на розкидані стовбури залізного дерева. Від стовбурів ішов міцний аромат.
— Такому дереву позаздрила б кожна парфумерна фабрика! — сказав Сабатьє. — А що як з цих дерев зробити пліт?
Фесор похитав головою:
— Це дерево зіграло вже зі мною поганий жарт! — відповів він. — Воно не тримається на воді. Пліт треба робити з легкого бамбука.
Незабаром пліт був готовий. Джон влаштував на ньому простору палатку. Коли почалися дощі, всі троє переселились у палатку, чекаючи моменту відплиття. Колекції ще були в дерев’яній хатині Фесора. Мандрівники вичікували, коли проясниться небо, щоб можна було перенести на пліт величезну кількість колекцій комах, не пошкодивши їх. Фесор дуже хвилювався і щохвилини поглядав на небо.
— Здається, прояснюється, — сказав він якось уранці.
Дощ перестав, виглянуло сонце. Ліс почав оживати.
— Так, треба скористатися годиною, — відповів Сабатьє.
Всі поспішили до хатини.
Раптом Фесор голосно скрикнув і побіг, мов божевільний.
— Мої колекції! Мій дім! — кричав він.
Сабатьє і Джон пішли слідом за ним і побачили, що ветхий будиночок Фесора розвалений. Бурі й зливи останніх днів докінчили його. Біля підніжжя дерев лежала купа потерті вперемішку з висушеними комахами.
Фесор у відчаї кинувся на залишки свого житла й почав перегрібати сміття руками, викрикуючи:
— Мої колекції! Моя праця! Моє життя!
Джон намагався відтягти старика, але він, здається, збожеволів.
— Залиште його, нехай він трохи заспокоїться, — сказав Сабатьє, щиро схвильований горем ученого.
Набігла хмара, і зразу стало темно. Загуркотів грім, спалахнула блискавка. Вітер рвав верхів’я дерев і свистів у бамбуковому гаю. Дощ знову полив як з відра. Але Фесор не помічав нічого. В його настрої наступила реакція. Він сидів нерухомо, наче той маніяк, втупивши погляд на загиблі скарби.
Сабатьє насупився і, торкнувши вченого за плече і сказав:
— Ось бачите, ми своєчасно вирішили забрати вас звідси. Але не сумуйте. Ви повернетесь сюди, і тоді…
— Так. так! — Фесор нарешті опам’ятався. — Треба все починати з початку! Я повернусь!
— З добре спорядженою великою експедицією. Але нам треба поспішати. Ходімте швидше, Фесоре!
— Так, так, треба поспішати… Роботи багато. Все — з початку! Швидше ж! Ходімо!
Фесор квапив своїх супутників! Він поспішав до людей, щоб швидше повернутися в ліс. Цей ліс поневолив його душу, став його стихією, його манією.
Вони прийшли на річку саме вчасно. Вода, що раптово прибула, вже піднімала пліт.
Фесор схопив жердину і почав відштовхуватись.
— Не робіть цього! — гримнув на нього Джон. — Ви можете загнати гострі кінці плоту в мул. Вода сама підніме пліт. Майте терпіння!
Фесор покірно поклав жердину і знову замовк, втупивши похмурий погляд у мутні води. Повз нього, як і багато років тому, мчали стовбури дерев, трупи тварин, пальми. Але він, здавалося, нічого не помічав. Тільки один раз його очі спалахнули думкою.
Мандрівники побачили видовище, яке могло повернути до рівноваги навіть напівбожевільного Фесора…
По річці мимо них поволі плив острів з десятком пальм і папоротей. Величезні орхідеї схилялись до самої води. У вітах пальм стрибали і неспокійно кричали мавпи.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва голова», після закриття браузера.