Читати книгу - "Мертва голова"

ще більше, якщо скажу, що цю тканину зробив водяний павук. З неї водяні павуки споруджують свої підводні будинки. Тканина зовсім водонепроникна. Якщо її просочити соком однієї з рослин, яку я тут знайшов, вона стане непроникною й для повітря. Непогана була б оболонка для дирижаблів! А як вона зберігає тепло! З цієї тканини ви можете зробити трико і в ньому сміливо вирушати на Північний полюс, не рискуючи замерзнути. А оця тканина, — вів далі старик, — продукт особливого виду шовкопрядів. І знаєте, як я добиваюсь, щоб ці істоти (мої учні, як я їх називаю) день у день працювали на мене? Я рятую їх від різноманітних ворогів і годую тією їжею, яка їм потрібна; так роблять китайці. © http://kompas.co.ua

Я місяцями, роками вивчав повадки й інстинкти цих І працьовитих комах і зробив з них прекрасних працівників. Ось погляньте на цього павука.

Сабатьє ще першого дня звернув увагу на маленького павука, який намотував павутину на дерев’яну рамку.

— Якби в мене було більше місця, я замовив би цьому ткачеві костюм для себе, і він би зіткав його за міркою без жодного шва. З цієї павутини я робив собі сорочки. Тканину мені виготовляли павуки, а нитки — шовкопряди.

— Але як ви цього добилися?

— Спостереженням і терпінням… Решта зразків тканин зроблені з волокон різних рослин, і всі вони дуже міцні. Щоб волокна цих рослин були м’якими, я їх довго розминаю, потім кладу в воду з якимось дубителем, і від цього вони стають ще ніжніші. Я знайшов і дикі коноплі з тієї ж родини, що росте в Індії. Якщо волокна конопель вимочити в дубителі, вони також стають дуже міцними.

У Фесора ніби прорвалась гребля мовчання. Він схильний був говорити всю ніч про нові, зовсім не відомі цивілізованим людям матеріали, про дивовижні фарби, тканини, про чудодійні соки невідомих рослин і про павуків — про павуків найбільше. Говорячи про них, Фесор перевтілювався в поета. Але Сабатьє уже не міг слухати. Не можна було за один вечір засвоїти й переварити все те, що Фесор узнав і відкрив за п’ятнадцять років життя, кожна година якого була присвячена наполегливій праці дослідника. Нарешті старик відпустив своїх гостей, сказавши їм на прощання загадкову фразу:

— Сьогодні вночі дух лісу зійде до вас! — Фесор засміявся дивним, майже божевільним сміхом.

XII. «Дух лісу»

Коли вони спустились по драбині й розставили біля дерева похідні ліжка, Джон довго тер собі лоба, потім сказав, звертаючись до свого супутника:

— Знаєте що, пане Сабатьє, я більше не можу! Якщо ми пробудемо тут ще тиждень, я зовсім очманію від цього старика!

— Ви неправі, Джон. За цей місяць ми взнали стільки цікавих речей, що інші про них не дізналися б і за роки. Фесор поділився з нами тільки невеликою частиною свого багатого досвіду. Але й цього було б досить, щоб вразити весь учений і промисловий світ. Чи знаєте ви, що за найменше відкриття Фесора кожний фабрикант не пошкодував би мільйона? Деякі з його відкриттів схожі на вибухові речовини величезної сили. Вони можуть перевернути вверх дном цілі галузі промисловості й створити зовсім нові. Все це так грандіозно, що я не можу розібратися в цьому незвичайному багатстві. Подумати тільки, що воно залишилось невідомим світу цілих п’ятнадцять років!

— І залишиться невідомим, — відгукнувся з темряви Джон.

— Цього не повинно бути! — серйозно відповів Сабатьє. — Ми спробуємо умовити Фесора поїхати разом з нами. Візьмемо частину його колекцій і його самого.

— Навряд чи він погодиться на це, — заперечив Джон. — Як би там не було, нам пора збиратися в дорогу. Незабаром почнеться період дощів.

Вони замовкли, поринувши кожний у свої думки. Сабатьє думав про можливу експлуатацію «скарбу» Фесора, а Джон — про свій магазин.

— Однак пора запалювати багаття і лягати спати, — сказав Джон.

У цей момент легенький скрип дерева привернув їхню увагу. Вони насторожилися, але навіть тонкий слух мисливців не міг одразу визначити, звідки доноситься звук. Вловити його напрямок і справді було нелегко. Джон перший догадався підвести голову вгору й здивовано скрикнув.

Можна було подумати, що в пітьмі тропічної ночі до них спускається зоряний кусочок Млечної Путі. Джон побачив купу зірок, які горіли спокійним, м’яким фосфоричним світлом.

— Що за нечиста сила! — вигукнув Джон.

Звичайно, тут не могло бути нічого надприродного.

Млечна Путь не могла скрипіти легкими щаблями драбини.

Серед нічної тиші почувся короткий смішок Фесора.

— Лісовий дух спускається до вас! — сказав Фесор.

Коли він спустився, Сабатьє і Джон не могли не скрикнути від подиву. Весь балахон Фесора сяяв фосфоричними плямами.

— Непоганий маскарадний костюм! — сказав усміхаючись Сабатьє.

— Ви вгадали, це мій маскарадний костюм, — відповів Фесор. — Пам’ятаєте сонечко, що містить синю рідину? Ця рідина вночі фосфоресціює. Я намазав нею костюм і перетворився на сузір’я, що гуляє по тропічному лісу.

— Але нащо вам цей маскарад? — спитав Сабатьє.

— А ось нащо. Кожна світна пляма своєю формою нагадує тіло якоїсь фосфоресціюючої нічної комахи, і комахи летять на мій костюм. Світні плями вкриті тонким шаром клею, і комахи сідають на цю принаду. Таким чином, гуляючи по лісу, я в той же час ловлю комах. Як бачите, я дуже опростив свою роботу.

І, побажавши гостям на добраніч, Фесор пішов від них, мов блукаючий вогник, який то з’являвся, то зникав у кущах.

Коли вранці Фесор повернувся, він уже не був схожий на кусок зоряного неба. Весь його костюм був вкритий прилиплими за ніч комахами.

— Добрий улов! — весело привітав