Читати книгу - "Заборонена кімната"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— … Про обох разом. Я хотів би мати матеріали у себе на столі рано-вранці.
Я слухав з інтересом. Отже, Олафсон поінформований правильно. А втім, я й не сумнівався у цьому.
— Скільки примірників? — спитав Сметс.
— Три. В оригіналі. Два для нас, один для вас.
Сметс запевнив, що виконає наказ, і подався геть. Двері зачинилися. Шеф знову зосередив увагу на мені. Я вже знав, про що йтиметься далі.
— Звідки ви знаєте про Удена?
— Вчора в мене була його донька. — Тут я розповів про нашу розмову, за винятком, певна річ, деяких подробиць. Наприклад, про те, що я пропонував спочатку знайти дешевого адвоката, та й про мої відвідини Олафсона жодним словом не обмовився. Цим я не порушував довір'я Полетти: вона ж сама бажала, щоб захист взяв на себе Фассбендер. Навпаки, це навіть мало свої переваги, коли він почує справу ще раз від мене.
— Та що там, — буркнув шеф. — Ніхто не вірить у цей телефонний дзвінок. Навіть бульварна преса.
— То ви гадаєте, що він винуватий?
— Звичайно. А ви?
— Його донька…
— … присягається у його невинності. Що ж залишається бідній дитині? Визнати батька запроданцем? — Він співчутливо глянув на мене і посміхнувся. — Звичайно, ми спробуємо зачепитися за цей дзвінок, але навряд чи щось путнє з цього вийде. Я добре знаю свого друга Бендера.
— Хто несе витрати в цій справі?
Шеф на мить затнувся, але швидко отямився.
— Ну, ну! А ви чули колись про адвокатську таємницю?
— Пардон, я…
— Гаразд, гаразд. Уявіть собі, наприклад, що кілька його колег зібрали гроші на захист. Цього досить?
— Дякую, — сказав я. — Зовсім не хотів бути настирливо цікавим.
Він знову мав задоволений вигляд. Я ж розважав над тим, чи сказав він мені правду. Можливо, що й так. З іншого боку кожний адвокат навчений різним обмовкам. А обидва Фассбендери були визнаними майстрами свого фаху.
— Ви побачите ще панну Уден? — раптом спитав шеф.
— Сподіваюсь. А що?
— Гадаю, нам потрібні будуть додаткові факти. Сімейні обставини, фінансове становище, свідчення знайомих тощо. Крім того, треба ще раз обміркувати справу з отим телефонним дзвінком. Може, щось і пощастить викрутити з нього. Ви не хотіли б узятися за цю справу? Тоді б звільнили мене від цілої купи роботи.
— Та міг би, — завагався я. — Але ж ми їдемо до Парижа…
— Не раніше наступного тижня. А вам вистачить цього часу для дівчинки. — Він підморгнув мені. — Взагалі Поллі, кажуть, гарненька лялечка. Маленька породиста конячка… Дивіться не закохайтеся!
— Не думаю, — відрізав я. — На мій погляд вона не така вже й гарненька.
— Ну, ну, вам, видно, треба придбати окуляри, Тердонк.
— Поки що не скаржуся на зір, — роздратовано зауважив я.
Це розвеселило його.
— Дивак! Ви досі не дотямили, чого могли б мати від Кріс. Її ви теж вважаєте не вартої уваги?
— Я попросив би…
— Не розумію вас, Тердонк. Справді, не розумію. Така жінка, як Кріс… — Він прицмокнув.
Я підвівся з місця.
— Я можу йти?
Він також підвівся.
— Не ображайтеся. Я хотів лише дати вам хорошу пораду. Як не хочете, то будь ласка.
— Кріс, — сказав я, — зовсім байдужа до мене.
— Це ви напевне знаєте?
— Безумовно.
Він співчутливо подивився на мене.
— Я ж і кажу: окуляри, Тердонк, окуляри… Ну, годі про це. Я сам подивлюся на Полетту. І горе вам, якщо ви з мене глузуєте!
5
За півгодини я зателефонував Франкові. Трубку взяв капітан Фосс.
— Франк пішов….
— Куди це?
— Ніби до свого ґешефту. Маскувальний маневр. Замішано спідницю.
— Коли повернеться?
— Уявлення не маю.
Шефові я поки що не потрібний. Тому, попередивши Кріс, я сів у машину і подався до «Едему».
В холі панувала глуха післяобідня тиша. Портьє, позіхаючи, читав газету. Ліфтер куняв на своєму стільчику. Маленькі пальми в маленьких діжках теж, здавалось, дрімали. На кухні брязкотіли начинням. Адміністратора взагалі не було видно.
Я спустився до бару. Двері були прочинені. Франк сидів за роялем і грав, весь час повторюючи ті ж самі пасажі. Обірвав, похитав головою, почав знову.
Я зупинився у дверях.
В залі було напівтемно. Лише над помостом, де стояв рояль, світилась настінна лампа. Пахло тютюном, алкоголем і мастикою. Стільці стояли на столах. Вони нагадували курей, що лежали на спині, задерши лапи догори. В сусідній кімнаті дзижчав підлогонатирач. Було прохолодно.
— Не виходить? — почувся чийсь голос. Приємне контральто, трохи хрипкувате.
— Вийде, — відповів Франк. — Кляті тріолі!
Контральто засміялося і стиха щось промовило; я не зрозумів, що саме. Франк теж розсміявся і почав знову.
Я відірвався од дверей і попрямував через маленький танцювальний майданчик. Франк схилився над клавішами і не помічав мене. Зате я побачив жінку. Вона сиділа, закрита до половини роялем, і курила. У сутінках вона здалася мені надзвичайно стрункою і чарівною.
— Привіт
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена кімната», після закриття браузера.