Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

Але через чотири дні мене почало телесувати. Зернятко просилося у цей осінній, відмираючий, але живущий світ. Просилося в Україну, проголошену два тижні тому. Як у ній буде житися моїй мамці, мені, манюнькому створіннячку з мого лона? Як? Всі кажуть у Городищах, що – краще. Дай, Боже. Дай…

Мама носила Городищам пошту, а я вслухалася в своє життєтворяще черево: коли? Кожної хвилини це може статися.

І тут біля наших бляшаних воріт щось загуркотіло. Тоді заскавчали сінешні двері. До кімнати вкотився Кабася. І не своїм писклявим, а чоловічим голосякою вигукнув:

– Хватить! Я зробив тобі дитину! Завтра дев’ять місяців, як ти мені віддалася! Їдемо до пологового в райцентрі. Збирайся! Хочеш, донесу до «бобика»?!

Через моє немічне тіло шуганув гарячковитий струм, і я скотилася з вишурганого дивану на долівку. І відчула, що зернятко проситься на світ.

Пригадую, як хекав мені в лице Кабася, несучи нас із двору… Як кидало нас із зернятком на баюрах… Несли мене на ношах брудним коридором… Мене дуже боліло… Ніби я розколювалася надвоє, як горішина… А тоді – полегшено полетіла над Городищами…

…Наш ставок у кінці городів… поіржавілий дах школи… Безголова церква… Порослі мохом дахи на фермах… Наше подвір’я… Мама з дійницею…

Цицька моя солодко запалилася, коли зернятко припало до неї губоньками. Так цілував їх Павлуньо…

На все вікно палати квітла масна пика Кабасі з оберемком зім’ятих чорнобривців».

– Виправляй цю фатальну помилку! Виправляй негайно! Що ти робиш зі мною?! Куди потекли гроші? – кричав Павло Люд-Карі. А вона мовчала. – Це ж іще вилами по воді, це ж попередньо! Хто придумав ці дурні екзитполи? Фальсифікації! Цього не може бути! Дзвони губернаторам! Хай беруть під контроль протоколи! – він ціпенів від страху та злості. Страху чомусь було більше. – Всіх розжену! Ще є час виправити! У нас крадуть перемогу!.. Людочко, Людасю, я прошу: їдь у Центральну виборчу. Контролюй особисто.

Та Людмила вже не слухала. Вона телефонувала до штабів Яни та Артура, щоб привітати із заслуженою перемогою. У дуже важкій боротьбі з Діючим.

Навіть тут, оддалік від Києва, у вікнах державної президентської резиденції, грала заграва салютів над центром столиці.

– Син сказав: «Кожний, хто слухає ці Мої слова та виконує їх, буде подібний до чоловіка розумного, який збудував свій дім на скелі; і линув дощ, і ринули ріки, і звіялися вітри і налетіли на той дім, та він не впав, бо був збудований на скелі.

А кожен, хто слухає ці Мої слова, та не виконує їх, буде подібний до чоловіка нерозумного, який звів свій дім на піску; і пролився дощ, і ринули ріки, і здійнялися вітри, й налетіли на той дім, і він упав; і великим було падіння його»

Так сказав Син мій і Божий.

Завтра більшість українців скажуть тобі в очі: ти будував Україну на піску.

«Любіть ваших ворогів, благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, хто ненавидить вас, моліться за тих, які кривдять і переслідують вас…»

Ви, українці, любите виконувати лише цю заповідь Мого Сина – лише про любов до ворогів.

«Якщо хто скаже на свого брата: негідник – той підлягає верховному суду. А хто скаже: дурний, – той підпадає під вогняну геєну.

Отже, якщо принесеш свій дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши там свій дар перед жертовником, піди спершу помирися зі своїм братом, а тоді вже приходь і принось свій дар».

Ви, українці, кілька століть нехтуєте цією заповіддю Сина про милостиву і всепрощальну любов до своїх братів і сестер, до близького духом і розумом.

Так учив Син. Люблячи вас, українців. Доручивши мені оберігати вас. А ви не хочете користуватися Моїм Оберегом.

«Хто вже поспішив загилити у небо переможний вогонь? Хто це так поспішає? Алігатор? Янаконда? Яке це має зараз значення? Жодного, Павлушо. Гаряче небо над Україною. І гаряча земля під Україною, Президенте… Земля гарячіша за небо посеред лютої зими із задубілим простором… Холодна пустка. В душі і на землі. І – в небі. На всі сторони світу. Пустка. В душі».

«Божечку, спасибі Тобі, що змилувався і допоміг пережити перших два роки після пологів, після народження Ясочки. Спасибі й мамусі моїй, що витерпіла.

Без Кабасі ми б не вижили. Він виорював і допомагав садити город, заготовляв сіно корові на зиму, привозив з лісу і нарубував дров. Почистив криницю. Поливав гарячою смолою наш протрухлий рубероїдний дах на хаті. Виклав із цегли доріжку до хвіртки і до нужника. Але жодного разу не норовив залишитися на ніч, хоч і бував п’яним, що й хитався.

Як не бачу його – тепліє душа, жалем дихає, навіть тріньки-трінечки ласки ворушиться в грудях. На якусь мить, у думці, можливо, навіть готова віддатися йому за доброту.

А коли навіч бачу це вгодоване,