Читати книгу - "Щаслива суперниця"

Крізь запинало алькову, де стояло моє ложе, я бачив біля протилежної стіни Ейвоту. Вона годувала дівчаток — свою доньку та доньку пані, тому й сиділа спиною до мене, лише час від часу озиралася й розгнівано гмикала. Слів цієї пісні південно-французькою вона не розуміла, але сама мелодія, повільна та сумна, свідчила про те, що лежало в мене на серці. А Утред, який спав на лежанці, демонстративно натягав на голову ковдру, чортихався й просив мене не рвати душу й дати добрим людям перепочити.

Та що мені, зрештою, до всього цього простолюду, який поводиться зі мною мало не як зі своїм приятелем тільки тому, що я живу з милості в їхньої пані! Я лицар, і не їм вказувати мені!

І все-таки я відклав лютню. Саме час подумати про моє становище й про те, як тепер жити. Але думки розбігалися, мов перелякані миші, тому я відкинувся на вовче хутро й поринув у спогади.

У благодатних долинах провінції Дофіні у Франції, в замку, де минуло моє дитинство, матінка часто розповідала мені дивні історії про те, як прекрасна дама доглядала пораненого лицаря й усе скінчалося тим, що вона закохувалася в нього. Пізніше, вже на службі при різних дворах, я також чув подібні історії від трубадурів — там були й прекрасна цілителька, й довірений її турботі мужній лицар.

І ось у моєму власному житті трапилося щось подібне: я став предметом турботи ніжної та шляхетної леді, однак не моя рятівниця запалала божевільною пристрастю, а я сам втратив розум від любові до неї. О, це була болісно солодка, піднесена й свідомо приречена любов — тим більше, що предмет мого обожнювання від самого початку не приховував, що кохає іншого. Вважаючи за свій обов’язок зробити мою кохану щасливою, пішов я навіть на те, щоб врятувати її обранця від лиха. Щира й безкорислива шляхетність повинна була принести мені полегкість — але не принесла.

Тоді я залишився в Тауер Вейк — леді Гіта, розуміючи, що податися мені нікуди, сама запропонувала пожити у вежі. І я схилив перед нею коліно, просячи дозволу стати її лицарем, захищати її та піклуватися про неї.

Гіта здавалася збентеженою.

— Мені доводилося дещо чувати про цю модну новинку — лицарське служіння дамі. Але в нас, саксів, ці звичаї не в моді. І проте мені дійсно потрібен помічник, а моя репутація настільки зіпсована, що ніякі чутки їй уже не зашкодять. Однак я хочу, щоб ви, сере Ральфе, виразно уявляли, якої допомоги я від вас чекаю. Мені потрібна освічена й шляхетна людина, яка представляла б мої інтереси в різних справах. Крім того, мені знадобляться ваші зв’язки та знайомства з нормандською знаттю. І якщо вас влаштує таке служіння, я скажу тільки — сам Господь послав мені вас.

Незвично й дивно, коли слабка й ніжна леді поводиться з тобою, як вельможа, що наймає на службу управителя. І все-таки я погодився. Головне — залишитися поруч, а там, гляди, вона й зрозуміє, що відданішого коханого їй не знайти в усьому підмісячному світі.

Зараз я дивувався з власної наївності. Хоча в чому ж тут наївність? Я був дужим вродливим хлопцем, який досі користувався прихильністю дам, а Гіта самотня й усіма залишена. Коли така пара проводить цілі дні пліч-о-пліч, рано чи пізно настає момент, коли взаємна симпатія й дружні почуття переростають у щось більше.

Однак трапилося зовсім не так, як я розраховував. Я не просто проводив час поруч із Гітою. Я працював — і працював так, як ніколи в колишньому житті.

Сказати по честі — я неймовірно ледачий. Служба в того чи іншого сеньйора влаштовувала мене доти, поки не йшла врозріз із моїми лінощами. Якщо ж доводилося напружуватись, я залишав одного пана та починав шукати іншого. Від природи я невибагливий і міг багато чим поступитися заради того, щоб мати можливість побайдикувати досхочу або розважитися тоді, коли мені цього заманеться.

Саме тому служба в леді Бертради мене цілком влаштовувала. Це було справжнє життя: вправи зі зброєю, турніри, полювання, верхові виїзди. Додайте бучні бенкети, де моє вміння співати здобуло мені велику популярність. До того ж, усі ми були трохи закохані в красуню Берт, хоча вона часом бувала просто нестерпна. У всякому разі, я постійно перебував серед рівних собі, у товаристві веселих і мужніх друзів. Кгм… Друзів. Тих самих, які проштрикнули мене й оком не змигнули. Але про це я не хочу згадувати. Я вже пережив біль від цього зрадництва.

І ось я знову на службі у вродливої леді, в яку закоханий. Настільки закоханий, що навіть ладен працювати. І її доброта, увага, м’якість в поводженні зі мною вселяють у моє серце надію. Що з того, що вона любить іншого, — думалося мені тоді. Едгар Норфолкський одружений і навіть поява на світ дочки не змусить його виявляти більше уваги до Гіти. Своїй дружині він пробачив, вони часто бувають разом, граф навіть дозволив їй засідати в раді.

Мене тішило, що життя графської пари налагодилось. За таких обставин Гіта дедалі більше зближалася зі мною. І мене не обходило, що вона зганьблена — адже від цього її землі не стали меншими, а я, як би божевільно не був закоханий, усвідомлював, що коли доможуся шлюбу з Гітою, чимало придбаю, стану їхнім власником. А на додачу отримаю маленьку Мілдред,