Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

розмір ноги. Уявіть, на хвилиночку! Один мешканець Києва побачив його зношені кросівки й дав гроші на нове взуття. Олег показує мені його. Ніби звітує, що гроші не протринькав, а купив нову пару. У Києві, крім Майдану, був ще біля Верховної Ради й арки Дружби народів. Далеко не відходив, бо вважає, що його місце тут. Митися ходить на квартиру до киян. Із сорока миколаївців Львівської області лише двоє перебувають тут так довго. Після закінчення навчання хоче працювати кухарем.

Подяка батькам за виховання такого сина. Чудова людина!

17 сiчня 2014

Історія про кохання на Євромайдані. Нерозділене.

Галина, 21 рік, Яворів, Львівська область. Виховує сама донечку, якій 2,5 року. З чоловіком розлучилася. Працює в Польщі на польових роботах. Збирає полуницю, вишні, яблука. Весною продає в Польщі троянди. Місяць тому залишила дитину на маму й приїхала на Майдан. «Стою тут заради цієї дитини, щоби вона мала майбутнє», – пояснює Галина.

Дівчина працює волонтером у нічну зміну біля стели. Нарізає бутерброди, набирає інших волонтерів. Єдина з дівчат, хто чергує біля стели всю ніч. Коли я сьогодні підійшла до неї, вона розливала чай, не піднімаючи голови й не дивлячись на тих, хто підходить, – на «автоматі», як то кажуть. Видно, що вона майже не відпочиває. Працює по 15-16 годин. У нічну зміну і частково денну. Навіщо? І тут починається ця історія.

Галина запевняє, що їхала на Євромайдан не знайомитись із кимось, а боротися за майбутнє свої доньки. Хоче, щоби вона жила у нормальній державі. Але так сталося, що вона без тями закохалась у хлопця – 28-річного Руслана з Полтави, начальника денної зміни біля стели. Тому вона працює не лише в нічну зміну, а ще й частково у денну, щоби більше його бачити. «Я так запала на цього хлопця, навіть не уявляєш, лише про нього й думаю», – ділиться переживаннями дівчина. Для того щоби відволіктися від думок про Руслана, дівчина ще завзятіше працює. Пояснює, що в її родині всі роботящі. Запитую, чи переконана вона, що симпатія взаємна. «Ні. Він каже, що приїхав на Майдан не стосунки будувати, а протестувати», – говорить Галина. Але з собою вона нічого вдіяти не може. Дівчина працює у чоловічій компанії, здавалось б, є з кого вибирати. Каже, що у її житті ніколи ще не було такого кохання. Надію не втрачає.

18 сiчня 2014

Юра, 20 років (на фото праворуч), із Вінниччини, сирота. Приїхав на Майдан 1 грудня. До цього стояв на вінницькому Майдані. Юра майже не пам’ятає матір, батько сильно пив. У 12 років залишився сиротою. Переїхав жити до опікунів. У родину з десяти дітей, більшість із них теж всиновлені. Прожив у цій родині до 18 років. Потім опікуни сказали йому, що він уже дорослий і має жити самостійним життям. Від того часу хлопець почав працювати – вантажником і ким доведеться. Пішов на навчання. Вивчився на кухаря 6-го розряду. А далі поступив до університету на перекладача англійської, французької й німецької. Закінчив три курси. Обіцяла не писати про ситуацію з навчанням зараз. Слово дотримую, але історія дуже неприємна.

У Юри є знайомий «афганець» зі Львова, який йому часто допомагав. Тому, коли він приїхав на Євромайдан, пішов до «афганців». Вони його прийняли до себе, як сина полка. Ночує теж у наметах «афганців». Допомагає координувати дії охоронців зі штабом. Радий, що на Майдані є і його найкращий друг – 22-річний Євгеній із Хмельницька. Вони патрулюють вулиці разом. «Коли їхав сюди, думав, що буду тут максимум два дні і повернуся, а бачите, як вийшло», – каже Юра.

У майбутньому думає працювати кухарем, можливо, переїхати до Києва. Тут вакансій більше. Запитала, чи часто йому допомагають, як сироті. Хлопець стверджує, що про нього згадують зазвичай на виборах. Політики відверто використовують його історію. Тому він відмовляється від участі у виборчих чи будь-яких інших PR-кампаніях. У цьому житті покладається не на державу чи спонсорів, а лише на себе. Переконана, у нього все буде добре. Цілком самостійний хлопець, який може розв’язувати всі свої проблеми.

20 сiчня 2014

Євген, 39 років. Волонтер медичної служби у мерії. Заступив на чергування 19 січня о 7-й ранку і до вечора 20-го не міг зімкнути очей.

19 січня почалися зіт-кнення на вулиці Грушевського. Люди стали звертатися по медичну допомогу близко 16.00. Переважно це були ті, хто надихався газу. Волонтери медичної служби вмивали їх молоком. Ближче до вечора й ночі з’явилися люди з пораненнями від світлошумових гранат.

З розірваними штанами, глибокими подряпинами,