Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

Будинки для храмової обслуги та приміщення для літургійних предметів поставили на землі всередині священного округу, звідки сім сходинок вело вглибину, до святині. То був довгий підземний прямокутник, з півночі та півдня обмежений кам’яними лавами. Біля північної лави стояв жертовний олтар, з вогнищем посередині. По боках олтаря здіймалися стовпи. Від прадавніх часів стовп був символом мужності. Колись Ярим Лім звелів вбити подібного стовпа при олтарю Ірбітігі. Тепер поставлено два стовпи, зате не було другого олтаря для Матері-Землі. Бо з крові бика, Мітрою убитого, походило насіння і рослини, — і йому належала всяка честь і поклоніння. Мітра був тим, що бачить, далеко бачить, найкраще бачить у далечінь, що шпигує, що знає, що краще знає, що не вводить у оману. Тому гурити укладали союзи й умови, присягаючи на Мітру. Тому Мітра був богом войовників, бо ж войовник мусить покладати надію на бога, бо той знає за нього, шпигує за нього і дотримує союзу. Мітра був богом молодих племен, що рушили завойовувати світ; племен, де кожен молодий муж був войовником.

Через вісімнадцять століть по тому, як мітаннійці збудували в Алалаху перший Мітреум для свого арійського бога, римські легіонери почали будувати подібні усюди, де стояли, від Дунаю до Нортумбрії. З часом виникли містерії на честь Мітри. Юнак, що проходив ініціацію, мусив ступати зі святині вгору, до неба, через сім сходинок, що зображали сім небесних сфер. Перша сходинка була олов’яною і відповідала планеті Сатурн, друга, цинкова, Владичиці Венері, третя, бронзова, була сходинкою Юпітера, четверта, залізна, — Сатурна, п’ята, з грошового сплаву, зображала сферу Марса, шоста, срібна, вела до Місяця, як не тепер, то в майбутньому, сьома, золота, вела до Сонця.. Восьмий щабель, якого зовсім не було, зображав сферу нерухомих зірок. Хто подолав усі сходинки, ставав утаємниченим. Перед ним відкривався всесвіт.

…Але, незважаючи на те, яким богам поклонялися в Алалаху, у всіх верствах міста від неоліту до Александра Великого знаходимо більш чи менш вдалі фігурки Великої Богині. Інколи вирізані з пісковику, інколи з ляпіс-лазуриту чи алебастру. Бо у мить найбільшої загрози і тривоги люди покладали свою надію у поверненні до материнського лона. Шукали порятунку в Тієї, що була матір’ю та основою усіх речей: «Це я на початку створила батька цього світу…»

…Ра назвав царицю Нижнього Єгипту іменем Бджоли і заклав Бджолиний Замок, що його вважали першою Каплицею Нут. То було за багато століть до збудування першої піраміди і лише гробниці цариць — потужні мастаби та розсипані довкола маленькі куполоподібні могили, в яких лежали поховані служниці, музикантки і придворні ремісники, кожне зі знаряддям свого мистецтва, свідчили про праісторичні часи, коли Єгиптом правила цариця, а разом з її смертю помирав увесь двір, і над світом западала темрява. Бо цариця була божественною і помирання разом із нею становило привілей та давало перепустку до вічності[24].

Пізніше цей обряд занехаяно. Померлих цариць і фараонів у потойбічному світі супроводжували фаянсові фігурки, складені у гробницях. Вони мали зображати слуг та служниць[25].

Від давніх часів зосталися мастаби, титул фараона Нижнього Єгипту «Повелитель бджіл», а також впевненість, що фараон може правити лише завдяки божественній цариці. Ще зберігся звичай, згідно з яким фараон мусив голити бороду. То був залишок прадавньої історії, коли цар-воїн, заступаючи царицю при виконанні деяких священних обрядів, одягав жіночі шати і мав гладенько поголене обличчя, щоб, наскільки це можливо, уподібнитися до жінки. У часи, коли правили фараони, вони далі — згідно з традицією — голили бороди, але, для підкреслення своєї мужності, разом із коронаційним одягом носили штучні бороди. То була вигадка єгипетських жерців, — неперевершених майстрів узгоджувати суперечливі речі, якщо йшлося про найвитонченіші та найзаплутаніші форми обрядів.

Тотмес Перший теж мав гладко поголене обличчя, зате не надто виразні риси, успадковані від матері-невільниці. Фараоном він став завдяки одруженню зі зведеною сестрою, царівною Яхмосе, в жилах якої пливла божественна кров і потомство якої теж мало запевнене божественне походження. Бо хай там хто був мужем цариці Єгипту, батьком її дітей вважався бог Амон-Ра.

Дитям цариці Яхмосе та бога Амона-Ра була дівчинка. Її назвали Хат-ше-псут[26].

Натомість Тотмес мав від наложниці сина, теж Тотмеса.

Столицею Єгипту були Фіви. Після вигнання гіксосів вони повернули собі колишній блиск і з кожним роком ставали багатшими та розкішнішими. З усіх кінців світу до Фів пливли незліченні багатства: з Нубії та країни Куш — слонова кістка, гебан[27], карлики і жирафи, з Сирії — пахуче коріння, кедрове дерево і плоди, з Лівії — гори ароматної живиці та мисливські пси, з Далекого Сходу — кадило, муслін і шовк, діаманти й сапфіри, черепахові панцирі і ляпіс-лазурит, з Криту — вази із найтоншої глини з пахучими олійками, косметика, мармур, вовна, цинк і бурштин.

На думку Хат-ше-псут, Фіви були не лише столицею Єгипту, але й столицею світу. На небі панувала цариця Нут, яка все на світі будила до життя, на землі правив фараон. Існували також інші боги та інші царі. Але обсяг їхньої влади та імена мінялися. Нут і фараон були вічними.

На лівому березі Нілу здіймався царський палац і доми державних достойників: Наставника Подвійного Золотого Дому, Скарбника, Наставника Робіт, Наставника Полів, Наставника Амонового Саду, Наставника Примусових Робіт і Головного Архітектора, — усі з цегли, оточені квітучими садами, повними п’янких ароматів, що їх видихали квіти, привезені з Азії та глибин Африки. На лівому березі містилися також пристані для незліченних кораблів — військових і торгових, а ще для блискучих від золота царських барок.

Нижче палацових будівель та казарм розкинулося місто купців, торговців і ремісників, ткаль і голярів, перукарів, злотоковалів і ворожбитів, приборкувачів диких звірів, звідників і розпусниць. Ще там були численні господи і доми розваг, де сиділи моряки — єгипетські, тірійські, критські, та нубійські найманці, які після війни проти гіксосів залишилися у Єгипті, працюючи носіями в порту.

Хат-ше-псут ніколи