Читати книгу - "Селище на озері"

Вражений шепіт прошелестів у натовпі. Обличчя Піжму видовжилося, він почав куйовдити свою сиву бороду.

Уомі переможно глянув на збентежених дідів.

— Дабу знає тих, хто не погоджувався з Піжму, і тих, хто зазирає йому в вічі. І Дабу назвав їх Уомі. А ще Дабу сказав: не бійся. У тебе чарівний ніж. Він захистить тебе від будь-якого нападу, а душа Дабу охоронятиме тебе і вдень, і після заходу сонця.

В цю мить від узлісся долинув пронизливий крик — регіт і ухкання нічного птаха.

— Чуєте? — спитав Уомі, простягши руку в тому напрямі, звідки донісся голос пугача.— Чуєте? Це душа Дабу. Вона близько...

Всі заціпеніли від страху. Піжму зробився білий, як його власна борода. А Уомі говорив далі:

— Чого може боятись Уомі? Сам Дабу допомагає йому. А оцей чарівний ніж — він спалахує, наче блискавка, і вбиває, наче грім. Чи хтось із вас убивав лося самим ножем? Нехай скаже Гунда!

— Уомі стрибнув на лося, мов та рись,— сказала Гунда,— і всадив йому ножа в потилицю.

Гунда поклала мішок на землю і витягла звідти вухо лося. Уомі кинув його перед багаттям.

— Ось,— сказав він.— Їдьте туди, куди скажу. Привезете м'яса для всього Ку-Піо-Су.

У відповідь почувся сміх і схвальні вигуки.

Уомі обернувся до Піжму і пильно подивився йому в вічі.

— Не бійся чарівного ножа, Піжму,— промовив він.— Бійся іншого!

Уомі обернувся до матері і взяв з її рук костур з товстим наконеччям.

— Може, Піжму впізнав оцей костур? Сам Дабу віддав його Уомі. Отож хай Піжму не наважується чинити Уомі зло. Уомі розв'яже ремінець, і вогненна Хонда вийде на волю.

Уомі взявся за кінчик ремінця, наче мав намір ту ж мить здійснити свою погрозу. Піжму аж пополотнів і важко підвівся з землі. В голові йому паморочилося. Він підняв перед собою обидві руки, ніби захищаючись від страшного привида. Згорблений, незграбний, мов той ведмідь, стояв він перед Уомі, хитаючись од страху. Губи його тремтіли. Він зіпав ротом, наче риба, не можучи вимовити й слова. Старого немовби тіпала лихоманка.

Та ось Піжму схилився аж до землі.

— Ні! — глухо простогнав він.— Не випускай Хонди! Піжму й слова не скаже проти Уомі.

Старий Піжму здавався без бою, благаючи милосердя.

Ще цілу добу справляли поминки по Мандру. Коли привезли вбиту лосиху, Уомі частував нею все Ку-Піо-Су, ласкаво пригощаючи дідів. Він казав, що скоро прийде до них порадитись у важливій справі.

Минуло кілька днів. Здавалось, життя почало входити в звичне русло, проте всі відчували, що настали інші часи й тепер усе піде по-новому, не так, як раніше.

Помер Мандру, а новий ватаг роду не користався належною пошаною мешканців острова. До того ж ще й Уомі затіває щось загадкове.

Діди нетерпеливилися:

— Хоче радитися... Про віщо?

Робили спробу вивідати.

Білява Кунья, онука Піжму, влізла до Гундиної хижі. Довго стояла, серйозна, мовчазна.

— Куньє, сідай ось тут,— запросила Ная, посуваючись.

Дівчина сіла на хутряну постіль подружки.

— Що чувати? — спитала Ная.

— Нічого,— відповіла Кунья, і знову запала мовчанка. Раптом Кунья обхопила подругу за шию й прошепотіла: — Дідусь наказав дізнатися, про що хоче говорити із старшими Уомі.

Уомі майстрував крем’яну пилку. Це була забарна робота. У поздовжню щілину, зроблену в стовбурі молодої осичини, треба було защемити десятків півтора гострих кремінних зубців. Заздалегідь підібрані гострі, однакові завтовшки крем'яні уламки треба розміщати так, щоб усі вони були на одній лінії. Крім того, слід кожен зубець міцно закріпити у своїй лунці, вибитій кам'яним долотом.

Такою пилкою не можна було перепиляти товсте дерево, але відрізати сучок, зробити кільцевий надріз на молодій ялині, яку тоді легше зламати,— для цього пилка годилася. Нею можна було також прошкребти глибоку борозенку на сланцевій плитці, а потім різким ударом відбити потрібний шматок.

Кунья несміливо повторила своє запитання і, зашарівшись, сховала обличчя за Наїну спину.

— Скажи дідові: покличуть старі — Уомі прийде і все скаже. Не захочуть — піде до самого Дабу.

Уомі нічого більше не сказав. Кунья почекала ще трішки і тихенько вийшла з хижі.

Того ж дня діди зібралися в Ходжі й послали по Уомі. Коли посланець привів його, старі вже сиділи довкола палаючого вогнища.

Ввійшовши, юнак низько вклонився.

— Діди! — мовив він.— До Уомі приходила уві сні наречена, донька господаря Великої Води. Тричі приходила. Кликала його. Чекатиме на березі.

— А-а! Чекатиме? — почулися зацікавлені голоси.

— Так, чекатиме. Уомі хоче взяти дівчину-наречену.

— Гарна дівчина?

— Наче лебідь! Уклінно прошу вас, діди. У вас розуму більше. Навчіть, де Велика Вода!

Діди перезирнулися, не знаючи, що відповісти.

Уомі знову вклонився.

— Настановіть, діди! У вас розуму більше.

Діди мовчали.

Першим озвався сліпий Ходжа:

— Ходжа малий на зріст, і розумом найменший. Чекав, що скажуть більші. Ніхто уст не розтуляє. Дозвольте слово мовити сліпому Ходжі.

— Говори,— сказав Піжму.

— Скажу вам, діди, саму правду. Був Ходжа молодий, були в нього очі. Ходила тоді молодь добувати собі наречених. І Ходжа з ними. Спорядили вісім човнів. Була