Читати книгу - "Межовий лицар"

«У мене є справи,» відповів Данк. Йому було незручно приймати запрошення, яке він не зможе потім повернути.

«Я б міг почекати тут і забрати щит, коли лялькова вистава закінчиться, сір,» запропонував Егг. «Вони збираються ставити Сімеона Зореокого і бій з драконом теж.»

«От бачите, ваші справи вирішено, і вино чекає на нас,» посміхнувся Рейман. «З самого Арбора, до того ж. Хіба ви зможете після цього відмовити?»

За браком інших відмовок Данк змушений був прийняти пропозицію, залишивши Егга на ляльковій виставі. Яблуко Дому Фоссовеїв тріпотіло над шатром золотого кольору, в якому Рейман жив як стюарт свого кузена. Поруч з наметом двоє слуг на невеликому вогні поливали козу медом та обробляли її травами. «В нас і поїсти зможете, якщо ви голодні,» мимохідь повідомив Рейман, піднімаючи вхідну завісу в шатро. Переносна піч на вугіллі освітлювала інтер’єр та приємно нагрівала повітря. Рейман наповнив дві чаші вином. «Кажуть Ейріон лютий до нестями через рішення лорда Ешфорда віддати коня принца сіру Хамфрі,» розповідав він, наливаючи, «але я більш ніж впевнений, що це рішення порадив лорду дядько принца.» Він передав Данку чашу.

«Принц Бейлор — людина честі.»

«Пряма протилежність нашому вогняному принцу, га?» розсміявся Рейман. «Не дивіться на мене так підозріло, сір Данкен, тут немає нікого крім нас. Не секрет, що Ейріон погана людина. Дякувати богам, він досить далеко по лінії наслідування.»

«Ви справді вірите, що він цілив в коня?»

«А що, в цьому є якісь сумніви? Якби принц Мейкар був тут присутній, все було б по-іншому, запевняю вас. Ейріон — саме втілення лицарства і посмішки поки його батько поруч, якщо вірити чуткам. Але коли батька немає…»

«Так, я бачив, що крісло принца Мейкара було порожнім.»

«Він поїхав з Ешфорда на пошуки своїх синів, разом із Роландом Крейкхоллом з Королівської гвардії.» Ходять байки про банду лицарів-грабіжників в окрузі, але я готовий побитись об заклад, що принц просто знову десь напився.»

Вино було відмінне з чудовим смаком, найкраще з того, що він колись пробував. Данк потримав його в роті, ковтнув і запитав: «А що це за принц?»

«Нащадок Мейкара, Дейроном його звати, в честь нашого короля. Поза вухами батька його називають Дейрон П’яничка. Наймолодший син також був з ним. Вони виїхали з Літньої Обителі, але до Ешфорда так і не доїхали.» Рейман осушив свою чашу і поставив її на стіл. «Бідний Мейкар.»

«Бідний?» не зрозумів Данк. «Син короля?»

«Четвертий син короля,» уточнив Рейман, «не такий сміливий як принц Бейлор, не такий розумний як принц Ейріс, не такий добрий як принц Рейгель. А тепер він повинен страждати, дивлячись як його сини залишаються в тіні дітей його брата. Дейрон п’яниця, Ейріон тщеславний і жорстокий, третій син був настільки малообіцяючий, що його взагалі віддали в Цитадель, ну а четвертий…»

«Сір! Сір Данкен!» ввірвався в шатро Егг, задихаючись. Його капюшон знову звалився і світло з пічки відбивалось в великих очах хлопця. «Ви повинні допомогти, він кривдить її!»

Данк розгублено піднявся на ноги. «Кривдить?» «Хто?»

«Ейріон!» закричав хлопець. «Він кривдить її. Дівчину з ляльками! Поспішіть.» Розвернувшись, він вибіг назад в ніч.

Данк хотів було прослідувати за ним, але Рейман вхопив його за руку. «Сір Данкен. Хлопець сказав Ейріон. Принц королівської крові. Будьте обачні.»

Добра порада, і Данк знав це. Старий сказав би йому те саме. Але він не міг прислухатись до цих слів. Данк вивільнив руку і вискочив з намету. Зі сторони торгового ряду доносились крики. Егга вже майже не було видно. Данк кинувся за ним. У нього були довгі ноги, а в хлопця — короткі, тож Данк швидко наздогнав його.

Стіна роззяв уже зібралась навколо лялькарів. Данк протиснувся через них, не звертаючи увагу на лайку в свою адресу. Солдат в королівській лівреї ступив вперед, щоб зупинити його. Данк підняв свою велику руку і так штовхнув того в груди, що чоловік полетів на землю.

Намет лялькарів був перекошений. Товста дорнійка ридала на землі. Один солдат тримав за нитки ляльок Флоріана та Джонквіль, поки інший підпалював їх смолоскипом. Ще троє відчиняли скрині, діставали звідти ляльок, кидали їх на землю і топтали. Лялька дракона лежала між ними зі зломаним крилом, відірваною головою та порваним на три частини хвостом. А серед цього всього стояв принц Ейріон в сліпучому червоному камзолі з довгими висячими рукавами і викручував руку Тансіль. Вона була на колінах і благала перестати. Ейріон не звертав на це жодної уваги. Він силою розкрив її долоню і міцно вхопив один із пальців. Данк просто стояв поруч, не вірячи своїм очам. Потім він почув тріск, а Тансіль закричала.

Один із людей Ейріона намагався схопити його, але сам полетів на землю. Три довгі кроки і Данк схопив принца за плече та розвернув його. Він забув про свій меч та кинджал, а заодно і про все, що вчив його старий. Данк збив принца з ніг, і вдарив носком чобота його в живіт. Коли Ейріон потягнувся за ножем, Данк наступив тому на зап’ястя, а потім вдарив того ще раз, цього разу в щелепу. Він би забив того до смерті прямо на місці, але люди принца вже повисли ньому. Його руки схопили двоє, поки третій бив його по спині. Не встиг він вирватись, як ще двоє стрибнули на нього.

Нарешті вони збили його на землю і притисли ноги та руки. Ейріон вже був на ногах. Рот принца був весь в крові. Він просунув в середину палець. «Ти розхитав мені один зуб,» пожалівся він, «так що почнемо з того, що виб’ємо твої.» Він прибрав волосся з свого обличчя. «А я тебе вже десь бачив.»

«Ти переплутав мене з конюхом.»

Ейріон посміхнувся кривавою посмішкою. «Тепер пригадую. Ти відмовився взяти в мене коня. Ну і заради чого ти пожертвував своїм життям? Заради цієї шльондри?» Тансіль скрутилась на землі, колисаючи скалічену руку. Він штовхнув її носком чобота. «Не сказав би, що вона цього варта. Зрадник. Дракон не може програти.»

Він божевільний, подумав Данк, але він все одно син принца і він збирається вбити мене. Данк би помолився, якби він знав хоча б одну молитву, але на це вже не залишалось часу. Часу навіть не залишалось, щоб по-справжньому