Читати книгу - "Гра дзеркал"

про мене. Вона, либонь, єдина людина, на яку не справляє жодного враження ентузіазм Льюїса. Усі наші бідолашні хлопці, на її думку, розбещені юні злочинці й не заслуговують на те, щоб про них дбати. Вона вважає, що тут надто вогко для мого ревматизму і що я повинна переселитися в Єгипет або в якесь таке місце, де тепло й cуxo.

— А ти дуже страждаєш від ревматизму?

— Віднедавна мені стало набагато гірше. Я маю великі проблеми з ходінням. Жахливі спазми в ногах. Але що тут поробиш, — і знову на її обличчі і з'явилася притаманна їй чарівна усмішка, — вік є вік.

Міс Белвер вийшла з дому крізь засклені двері й поквапилася до них.

— Надійшла телеграма, Каро, її щойно передали по телефону: «Прибуваю сьогодні пополудні, Кристіан Гульбрандсен».

— Кристіан? — Кері Луїза здавалася дуже здивованою. — Я не мала найменшого уявлення, що він в Англії.

— Дубові покої, я думаю?

— Атож, підготу й їх, будь ласка, Джоллі. Тоді йому не знадобляться сходи.

Міс Белвер кивнула головою і повернулася в дім.

— Кристіан Гульбрандсен — мій пасинок, — сказала Кері Луїза. — Старший син Еріка. Власне, він на два роки старший, ніж я. Він — один із членів правління, які розпоряджаються коштами Фонду, — головний із членів правління. Яка прикрість, що Льюїса немає вдома. Кристіан рідко залишається тут довше, ніж на одну ніч. Він страшенно заклопотаний чоловік. А немає сумніву, що існує багато проблем, які вони хотіли б обговорити.

Кристіан Гульбрандсен приїхав пополудні, встигнувши на чай. Це був чоловік із досить грубими рисами обличчя, зі звичкою говорити повільно й методично. Він привітав Кері Луїзу з виразом великої приязні.

— То як тут поживає наша маленька Кері Луїза? А ти анітрохи не постаріла, навіть на один день.

Він поклав руки їй на плечі і стояв, усміхаючись до неї. Чиясь рука потягла його за рукав.

— Привіт, Кристіане!

— А, — обернувся він, — це ти, Мілдред? Як ся маєш, Мілдред?

— Останнім часом не дуже добре.

— Погано. Це дуже погано.

Між Кристіаном Гульбрандсеном і його зведеною сестрою Мілдред була велика схожість. Різниця віку між ними становила близько тридцятьох років, і їх легко можна було прийняти за батька й дочку. Мілдред, схоже, дуже зраділа, що він приїхав. Вона розчервонілася, була дуже балакучою і протягом цілого дня знай повторювала: «мій брат», «мій брат Кристіан», «мій брат, містер Гульбрандсен».

— А як наша маленька Джіна? — запитав Гульбрандсен, обертаючись до молодої жінки. — Отже, ти і твій чоловік досі тут?

— Атож. Думаю, ми оселилися тут надовго, чи не так, Воллі?

— Схоже на те, — сказав Воллі.

Маленькі, гострі очі Гульбрандсена швидко оглянули й оцінили Воллі. Той, як завжди, був похмурий і непривітний.

— Отже, я знову тут, разом з усією родиною, — сказав Гульбрандсен.

Його голос свідчив про цілком щиру доброзичливість — але насправді, подумала міс Марпл, його настрій не був таким уже доброзичливим. Можна було помітити похмуру складку біля його губів і деяку схвильованість манер.

Коли його відрекомендували міс Марпл, він окинув її пильним поглядом, ніби оцінюючи нову гостю.

— А ми й не знали, що ти в Англії, Кристіане, — сказала місіс Сероколд.

— Мене тут і не було, я приїхав досить несподівано.

— Погано, що Льюїса немає вдома. Ти скільки можеш тут побути?

— Я планував поїхати завтра. А коли Льюїс повернеться?

— Завтра пополудні або ввечері.

— Тоді, мабуть, мені доведеться залишитися ще на одну ніч.

— Якби ти нас попередив…

— Моя люба Кері Луїзо, обставини, що змусили мене приїхати, виникли дуже раптово.

— Ти залишишся, щоб побачитися з Льюїсом?

— Так, мені необхідно зустрітися з Льюїсом.

Міс Белвер сказала, звертаючись до міс Марпл:

— Містер Гульбрандсен і містер Сероколд обидва входять до правління Фонду Гульбрандсена. Інші члени правління — це єпископ Кромерський та містер Джилрой.

Отже, можна було припустити, що Кристіан Гульбрандсен приїхав до Стоунігейтса у справах, пов'язаних із Фондом Гульбрандсена. Схоже, так вважала й міс Белвер, і всі нші. А проте міс Марпл відчула певний сумнів.

Раз або двічі старий кидав досить дивний погляд на Кері Луїзу, коли вона цього не помічала — погляд, який здався не зовсім звичайним спостережливій подрузі Кері Луїзи. Від Кері Луїзи він переводив свій погляд на інших, ніби намагаючись оцінити кожного, що здавалося досить дивним.

Після чаю міс Марпл тактовно покинула інших і пішла в бібліотеку, але на її неабиякий подив, коли вона влаштувалася там зі своїм плетивом, до бібліотеки увійшов Кристіан Гульбрандсен і сів поруч неї.

— Наскільки я зрозумів, ви дуже давня подруга нашої любої Кері Луїзи? — сказав він.

— Ми разом навчалася у школі в Італії, містере Гульбрандсен. Це було дуже й дуже давно.

— Розумію. Ви її любите?

— Атож, — сказала міс Марпл із теплим почуттям.

— Гадаю, що й усі її люблять Атож, я справді так думаю. Так і має бути. Адже вона надзвичайно мила й чарівна особа. Відтоді, як наш батько одружився з нею, я й мої брати полюбили її від щирого серця. Вона була для нас ніби дорогою сестрою. Вона була вірною дружиною моєму батькові й поділяла всі його ідеї. Вона ніколи не думала про себе, добробут інших був для неї чимось набагато важливішим.

— Вона завжди була ідеалісткою, — сказала міс Марпл.

— Ідеалісткою? Атож. Атож, це саме те слово. І, можливо. тому вона погано розуміє те зло, якого так багато у світі.

Міс Марпл подивилася на нього з подивом. Вираз його обличчя був дуже суворим.

— Скажіть мені, — запитав він, — як її здоров'я?

Міс Марпл знову відчула подив.

— Мені здається, вона почувається непогано. Якщо не брати до уваги артриту — чи ревматизму.

— Ревматизму? Атож. А як її серце? Воно працює добре?

— Наскільки мені відомо, з серцем у неї все гаразд, — сказала міс Марпл, дивуючись дедалі більше. — Але до вчорашнього дня я не бачилася з нею дуже багато років. Якщо ви хочете довідатися про стан її здоров'я, то розпитайте про це людей, які тут живуть. Міс Белвер, наприклад.

— Міс Белвер… Атож, міс Белвер. Або Мілдред?

— Або, як ви кажете, Мілдред.

Міс Марпл була дещо збентежена.

Кристіан Гульбрандсен дивився на неї пильним поглядом.

— Між матір'ю і дочкою не існує великої симпатії, ви це помітили?

— Думаю, що помітила.

— Я теж давно це помітив. Дуже шкода — це ж її єдина дочка, але так воно є. А міс Белвер справді дуже прив'язана до неї, як ви гадаєте?

— Думаю, що дуже.

— І Кері Луїза залежить від цієї міс Белвер?

— Думаю, що залежить.

Кристіан Гульбрандсен