read-books.club » Детективи » Репортер 📚 - Українською

Читати книгу - "Репортер"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Репортер" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 76
Перейти на сторінку:
іншому: як тільки дозволили виставки авангардистів, вони перестали бути борцями за свободу мистецтва; немає нічого легшого, як заборона, та ніколи ще в історії заборона на те, що комусь не подобається, до добра не доводила. Нам також не дуже до вподоби вищання рокерів, та чи не краще було б запропонувати молоді такі пісні, танці й розваги — телебачення, до речі, дещо робить у цьому напрямі, — які залишать рокерів у меншості. А поки молоді нема де провести дозвілля, поки їй не підказали, як випустити енергію (якби дорослий повторив рухи дітей, котрі ганяють у дворі, то помер би од виснаження, вчені обчислили це на ЕОМ), поки комсомол проводить свої помпезні зльоти і мітинги, але реально не допомагає молодим знайти себе, ми не маємо права сподіватися на конформістські заборони. Був час, коли міліція хапала тих, хто ходив у вузеньких штанцях, потім саджали за кльоші, а чого добились? Того, що молодь набралася тюремного уму-розуму? Немов самі підштовхуємо їх до того, щоб з поняттям «влада» завжди пов’язувалося зловісне слово «не можна». Як новий редактор відділу Кашляєв може керувати нашою роботою, коли в нас зовсім протилежні погляди на те, що відбувається в молодіжному середовищі?

Головний на цих зборах не був, бо брав участь у колоквіумі, який проводила Академія наук. Прихопив з собою туди одного з фоторепортерів і пообіцяв сам написати звіт — «буде цікаво»; раніше на ці зустрічі їздив оглядач із відділу науки; що ж, нехай, але так зважувати кожен крок — з глузду можна з’їхати або інфаркт заробити.

Збори вів наш перший заступник, Павло Гунько, його до нас перевели зі Львова, хлопець мого віку, тридцять один рік, володіє пером; різкий, коли йдеться про правду; не терпить, коли хтось виляє чи збивається на манівці.

— Давай, товаришу Кашляєв, — сказав він, після того як усі висловилися. — Від твоєї відповіді залежить, чим усе це кінчиться. Колектив тепер має право поставити на голосування: чи здатен ти очолювати відділ. І я не перечитиму в цьому колегам, хоч тебе й затвердило бюро, — коли вже гласність, то для всіх…

— Я скажу кілька слів, — Кашляєв підвівся, судорожно, якось навіть по-дитячому зітхнув і стиснув кулаки так, що я почув хрускіт кісточок. — Я ось що хочу запитати у товаришів: чи є плітка, поговір, донос неминучими, більше того, необхідними супутниками демократії і гласності? Гадаю, відповідь однозначна: ні, таке паскудство компрометує той процес, який ми з вами так вітаємо, — перебудову, народження нового громадянського мислення… Я хочу спитати ще й ось про що: чи скасовує подальше розширення демократії…

Гунько посміхнувся:

— Демократія — не штани, її не можна розширити чи звузити… Якщо є — то є, а нема — то й нема.

— Правильно, — погодився Кашляєв, — ви тут сиділи на живому слові, ви бритвою ріжете, я так не вмію, апаратчик… Але все-таки я сформулюю своє запитання до кінця, погодившись з твоєю корективою, товаришу Гунько: чи відміняв гласність необхідність комсомольської дисципліни і норм демократичного централізму? Думаю, ні. Принаймні я такої постанови не читав. Насправді не я був ініціатором заборони ВІА, я тільки виконував постанову бюро. Чи мав я право відмовитися? Ви скажете: «Так, мав». Але тоді і вас запитаю: «А ви, кожен з вас, відмовилися б, опинившись на моєму місці?» Чому ви друкували на сторінках вашої газети розгромні статті — і проти абстрактників, і проти Леонтьєва, і проти рок-ансамблів?! Чому ви не відмовилися публікувати те, з чим не згодні? Хто може довести, що я, саме я, пригнав бульдозер на виставку лівого живопису? Ви там були? Читали документи, підписані мною? Чи чули? Я не розумію абстрактного живопису і не люблю його — так, це так, я цього не приховував, не приховую й надалі не збираюся приховувати, і коли ви захочете друкувати статті на підтримку цього, з дозволу сказати, напряму, я вимагатиму опублікування протилежної точки зору. Так, я люблю Бетховена і Моцарта; так, я плачу, коли слухаю Чайковського, так, я виховувавсь у Воронежі і для мене «Летят утки» — найніжніша пісня. Виступаючи проти рок-ансамблів, я хотів прищепити молоді любов до неминущого, вічного! Так, мені бридкі «металісти», доморощені панки, обвішані ланцюгами, але хто доведе, що я був поклонником «люберів»? Мабуть, я винен у тому, що бездумно погоджувався з усіма рішеннями, проштемпельованими круглою печаткою… Очевидно, я аж надто завзято виконував те, що треба було мікширувати… Але зараз усі розумні, всі демократичні, всі прогресисти… Це легка позиція — відкинути ногою того, хто тобі чомусь невгодний, про кого щось, десь, хтось не так говорить… Але як це вписується в норми демократії? От і все, що я хотів відповісти. А просити я хочу таке: створіть комісію, яка розслідує, розбереться в моїй роботі у відділі культури, нехай зустрінуться з молодими художниками-реалістами, з товариством молодих поетів, зі студією бального танцю, з дизайнерами та модельєрами… І ще… Мабуть, процес, який відбувається нині, тому й називається перебудовою, що він дає можливість усім і кожному — включаючи й тих, хто раніше в чомусь добровільно помилявся, — саме перебудувати себе… Не репресії, не трійки і особливі наради, не заслання й цькування на відкритих зборах, а саме атмосфера доброзичливості, товариської допомоги, взаємовиручка — ось що означає для мене пере… пере…

Кашляєв зблід ще більше, повільно сів на підвіконня і різко рвонув комірець накрохмаленої сорочки; дівчата кинулися до нього з водою, приїхала швидка допомога, вгатили кілька уколів, не до голосування… Проте я не певен, чи голосував би проти після його виступу, — при всьому тому, що там було багато чужого мені, деякі пункти спростувати було неможливо, особливо про те, що ми всі теж були хороші, ніде правди діти…

Після тих зборів Кашляєв бюлетеня не взяв, хоч лікарі наполягали полежати бодай з тиждень, приходив до редакції перший, ішов останній, якось жадібно вникав у всі справи, рукописів наших не правив, лише висловлював міркування, які в нього виникали, — часто досить ділові, він добре відчуває слово, ставиться до нього бережно, хоч виступає проти надмірної телеграфності стилю: «Ми всі стомилися без повітря».

— Відбий у головного ще сто рядків для нашого відділу, — сказав я йому, — тоді з’явиться місце для повітря. Думаєш, ми його не цінимо?

— Спробуємо, — погодився Кашляєв. — Але це треба вирішувати не бюрократичною битвою в секретаріаті, а кількома такими матеріалами, які виправдають наше прохання.

Один з таких матеріалів зробив я — пощастило знайти ветерана, нагородженого орденом Червоного Прапора на п’ятий день війни; старий жив

1 ... 15 16 17 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репортер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Репортер"