Читати книгу - "Пентаграма"

Кінолог Іван знизав плечима і обмінявся пригніченим поглядом з тезком.

Ті двоє на балконі навпроти виявилися на перевірку зовсім не хлопцями, як вирішив було Харрі, побачивши їх із тераси, а дорослими жінками приблизно одного віку. Одна з них була великою любителькою постерів Кайлі Міноуг, а інша носила зачіску-їжак і футболку з написом «Трондхеймський орел». У Харрі не було ніяких доказів того, що вони лесбіянки, але він дозволив собі таке припустити. Розташувавшись у кріслі перед хазяйками зовсім як п’ять днів тому перед Вібекке Кнутсен і Андерсом Нюгордом, Харрі почав розмову:

– Вибачте, що витягнув вас із балкона.

Одна з жінок, що відрекомендувалася Рутою, ригнула, прикривши рот долонею, і відповіла:

– Та все гаразд. Вірно? – Вона ляснула сусідку по коліну.

Чоловічий жест, подумав Харрі, згадуючи при цьому слова психолога Еуне: «Стереотипи зміцнюються, тому що люди несвідомо шукають їх зміцнення». Саме тому поліцейські, виходячи з так званого досвіду, вважають злочинців дурнями. А злочинці вважають дурнями поліцейських.

Харрі коротко змалював співрозмовницям обставини справи, ті здивовано втупилися в нього.

– Звичайно, все скоро з’ясується, але нам у поліції доводиться й такими випадками займатися. Спершу потрібно встановити час.

Жінки серйозно кивнули.

– Чудово. – Харрі зобразив їм «посмішку Холе» – так Елен називала гримасу, яку він робив, коли хотів мати м’який і привітний вигляд.

Рута розповіла, що вони з полудня сиділи на балконі. Бачили, як до пів на п’яту Лісбет і Віллі Барлі лежали на терасі, потім Лісбет увійшла всередину, а Віллі розпалив вогонь. Він крикнув щось про картопляний салат, дружина відгукнулася з кімнати. Потім він теж зайшов усередину і повернувся хвилин через двадцять вже з битками (а, це те вугілля, подумав Харрі). Через деякий час – сусідки зійшлися на п’ятнадцяти хвилинах на шосту – вони побачили, як Барлі телефонує.

– У нас через двір усе чудово чутно, – повідомила Рута. – І ми почули, як інший телефон задзеленчав у кімнаті. По Барлі було помітно, що він знервований, – він шпурнув на стіл свій мобільник.

– Напевно, намагався додзвонитися дружині, – прокоментував Харрі, але, помітивши, як жінки переглянулися, пошкодував про те, що сказав «напевно». – А скільки часу потрібно, щоб дійти до магазину за рогом і купити там салат? – змінив він тему.

– До «Ківі»? Я добігаю хвилин за п’ять, якщо немає черги.

– Лісбт Барлі нь-бігає, а хоить повіно, – тихо сказала її подруга жахливим діалектом.

– Так ви з нею знайомі?

Рута і «Трондхеймський орел» знову переглянулися, ніби погоджуючи відповідь.

– Ні. Н-ми ї знаємо.

– Он як? Звідки?

– Здається, у «Верденс Ганг» була стаття про те, що Віллі Барлі цього літа ставить у Національному театрі мюзикл?

– Ні, Рут, це-була тіки-замітка.

– Ні, стаття, – роздратовано відгукнулася Рута. – Лісбет у головній ролі. Велике фото, всі діла. Напевно ви бачили.

Харрі гмикнув:

– Цього літа я… не так активно стежив за газетами.

– Та ви що! Був скандал! Ці задаваки театрали вважають, що це літо стане для Національного театру ганьбою. Ти назву мюзиклу пам’ятаєш? «Моя красна леді»?

– Прекрасна, – буркнула «Трондхеймський орел».

– Тобто вони займаються театром? – втрутився Харрі.

– І театром теж. Віллі Барлі скрізь устигає: естрада, фільми, мюзикли…

– Він пр-дюсер, а вона спьвачка.

– Он як?

– Так, ви ж пам’ятаєте: до заміжжя її прізвище було Харанг.

Харрі похитав головою, ніби вибачаючись за власне неуцтво.

Рута глибоко зітхнула:

– Лісбет із сестрою співали в «Спіннін Віл».[10] Лісбет була просто лялечка, на зразок Шанайї Твейн. А голос такий… низький, із хрипотою!

– Вони не б-ли такі вже п-пулярні, Рут.

– Зате співали в програмі Відара Льонн-Арнесена. І продали купу дисків.

– К-сет, Рут.

– Без різниці. Я бачила, як «Спіннін Віл» продавали в тому великому музичному магазині на Карл-Юханс-гате. Нічого так не розбирали! Вони збиралися записати диск у Нешвіллі, всі діла. Але потім її знайшов Барлі й вирішив зробити з неї зірку мюзиклу. Але це сталося вже давно.

– Вісьмь років т-му, – сказала «Трондхеймський орел».

– Лісбет Харанг зав’язала зі «Спіннін Віл» і вийшла за Барлі. Гроші, популярність… Невже не чули?

– І колесо більше не оберталося?

– Га?

– Він пр-групу, Рут.

– А, так! Сестра продовжувала співати сама, але зіркою-то була Лісбет. Думаю, «Спіннін Віл» зараз виступає в якому-небудь гірському готелі або на теплоході.

Харрі підвівся:

– Ну й останнє питання: як, по-вашому, проходить сімейне життя Віллі й Лісбет?

«Трондхеймський орел» і Рута знову обмінялися поглядами-позивними.

– Тут усе добре чутно. У них і спальня виходить у двір.

– Ви чули, як вони лаються?

– Вони не лаються. – Жінки виразно на нього подивилися.

Сенс сказаного кілька секунд доходив до Харрі, після чого він, на превеликий жаль, відчув, що червоніє.

– Отже, у них усе було чудово, – бентежачись, сказав він.

– Двері на терасу все літо розкриті. Іноді мені навіть хотілося забратись на дах, обійти навколо двору і сплигнути до них на терасу, – вишкірилася Рута. – Трішки пошпигувати, га? Нескладно ж: стаєш на перила, потім ногу на ринву, і…

«Трондхеймський орел» штовхнула її в бік.

– Але цього й не потрібно, – отямилася Рута. – Лісбет майстер… як це?

– Звукових ефектів, – підказала «Трондхеймський орел».

– От-от. І все цікаве можна уявити по голосу.

Харрі почухав потилицю.

– Такому низькому, з хрипотою, – обережно посміхнулася «Трондхеймський орел».

Повернувшись, Харрі застав у квартирі працюючих Івана й Івана. Кінолог Іван обливався потім, а пес Іван вивалив із пащі язик, червоний, як банти на День Конституції.

Харрі обережно сів на одне з лож і попросив Віллі Барлі розповісти все ще раз, із самого початку, про те, що і коли сталося після обіду. Історія Барлі підтверджувалася свідченнями двох жінок.

Харрі помітив у його очах щирий відчай і почав уже думати, що коли щось кримінальне і сталося, цей випадок – виняток зі статистичних даних. Але він усе більше впевнявся в тому, що Лісбет скоро повернеться. Або чоловік – або ніхто. Статистично міркуючи.

Повернулася Беата і сказала, що в усьому будинку застала мешканців тільки у двох квартирах, і вони не чули і не бачили нічого підозрілого ні на сходах, ні на вулиці.

Постукали, Беата відчинила. З’явився патрульний у формі. Харрі відразу його впізнав – той самий, що стояв на посту на Уллеволсвейєн. Не звертаючи уваги на Харрі, він заговорив з Беатою:

– Ми поговорили з людьми на вулиці та в «Ківі», перевірили сусідні двори та під’їзди. Нічого. Але багато ж у відпустках – на вулицях тут порожньо, жінку могли заштовхати в машину так, що ніхто б і