Читати книгу - "У лісі-лісі темному"

— Ніколи не розуміла, чому люди це роблять, — зауважила Ніна, беручи ще один шматок піци. По підборіддю стікала крапелька олії, яку вона швиденько підібрала язиком. — Я про купівлю сукні на два розміри менше. Найімовірніше, мужик тобі освідчився, коли в тебе була стара величезна дупа.

— Прошу? — Клер сміялася, проте якось знервовано. — У мене не було тлустої дупи. І це не через Джеймса. Я лише для себе, бо мрію бути найкращою в цей день.

— Отже, лише худі люди виглядають добре?

— Я цього не казала!

— Ти ж сама сказала, що виглядати якнайкраще — це сукня, менша на два розміри.

— Мінус кілька кілограмів, — Клер жваво заперечувала. — Це ти сказала про два розміри. У будь-якому разі, чиє б нявчало, ти ж худа як тріска.

— Це випадковість, — гордовито зауважила Ніна. — Не моя мета, я за розмірами не женуся. Запитай у Джес.

— Господи, помилуй, — Клер поставила тарілку на стіл. — Так уже сталося, що собі я подобаюся з десятим розміром, не з дванадцятим. Гаразд? А все інше тут ні до чого!

— Ніно, — Фло мовила з пересторогою. Але Ніна саме почала смакувати дискусію й майстерно грала під здавлений Томів смішок та вдоволену усмішку Мелані.

— Ага, ну я розумію, — вона вела далі. — Це не має нічого спільного з дурнуватою ідеалізацією на Заході анорексичних моделей та блиманням худорлявих палок по телебаченню. До того ж…

— Ніно, — Фло гнівно прикрикнула. Вона підвелася, грюкнула тарілкою. Ніна підняла очі, здивована, через те, що її обірвали на півслові.

— Прошу?

— Ти все чула. Я не знаю, що з тобою, але облиш це, добре? Це вечірка Клер, і я не дозволю тобі влаштувати тут бійку.

— Хто влаштовує бійку? Я тарілками не гупаю, — Ніна відповіла спокійно, як удав. — Яка прикрість, це ти так дбаєш про тітчині речі?

Ми повернули шиї туди, куди було спрямовано її погляд, і помітили тріщину на тарілці Фло, якою вона грюкнула об стіл.

Мені навіть здалося, що переді мною розлючений бик, готовий розірвати будь-кого на шмаття.

— Послухай, — Фло шаленіла від люті. Кімната принишкла серед тиші, шматки піци й надпиті келихи чекали на вибух, що ось-ось мав прогриміти.

— Усе гаразд, — мовила Клер, перервавши напруженість. Посадила Фло поруч із собою, сміючись. — Чесно, це ж Ніна зі своїм почуттям гумору. Ти звикнеш до неї. Вона не має нічого проти мене.

— Звісно, ні, — підтвердила Ніна, киваючи. — Вибач, я лише вважаю, що очікувати нереальної покаліченої статури від жінок — це дурість.

Фло уважно подивилася на Ніну потім знову на Клер. Вона виглядала непевно, потім розсміялася, але якось непереконливо.

— Годі вам, — Том вирішив якось залагодити ситуацію. — Ця вечірка ще не достатньо хмільна та бешкетна, щоб насолоджуватися нею сповна. Кому наступну чарку? — він оглянув усіх й зупинився на мені. На засмаглому обличчі з’явилася гріховна усмішка. — Норо, ти щось надто твереза. Такого шоту, перш ніж розпочати трапезу, ти ще ніколи не пила.

Я важко зітхнула. Ніна захоплено кивнула й тицьнула повну чарку до рук, Том тримав шматочок лайма та сіль.

Нічого не вдієш. Потрібно перетерпіти, це як з ліками.

Том насипав сіль на моє зап’ястя, я її злизала, взяла в Ніни чарку й глитнула міцну рідину, заївши те лаймом із Томових рук.

Сік вибухнув між зубами, а текіла тим часом обпікала стравохід. Почекала хвилинку, задихаючись від присмаку, що й досі зціплював зуби. І ось тепло покотилося судинами. Я помітила, як щось спало мені на очі — штора, що затінила реальність.

Можливо, ці вихідні будуть кращими, ніж я думала. Лише трішки хмільними.

Я зрозуміла, що всі дивилися на мене, на щось очікуючи. Чарку я й досі тримала в руці.

— Є! — я грюкнула нею по столику й виплюнула шкурку лайма на порожню тарілку. — Хто наступний?

— Спробуємо роял? — Том поцікавився лукаво, тримаючи білу торбинку.

Клер штрикнула мене в ребра.

— Нумо, згадаймо старі часи! Пам’ятаєш першу доріжку?

Я пам’ятала, проте була переконана, що то був не кокаїн.

Розтовчений аспірин, але й тоді мені не хотілося цього робити. Я тупо повторювала за Клер. Наче теля, що боїться зостатися без мамки.

— Усі будуть, — Клер обернулася до Тома. — І Ніна також. Вона теж скуштує, ви згодні, лікарю?

— Ви ж знаєте лікарів, — Ніна відповіла сухою усмішкою. — Самолікування — наше все.

Том став навколішки біля скляного столика з торбинкою та кредиткою в руках. Ми захопливо спостерігали, як він урочисто насипає, подрібнює та ділить порошок на чотири рівненькі доріжки. Потім підводить голову й здіймає допитливо брови.

— Я так розумію, Мелані зі зціджуванням до нас не приєднається. А ти, Флоренс, найкраща з найгостинніших господинь?

Дивлюся на червону як рак Фло. Таке враження, що вона вицідила значно більше, ніж бокал шампанського.

— Шановні, — манірно вела Фло. — Мені це не до вподоби. Це будинок моєї тітки. Що, як?..

— Флор, годі тобі, — Клер її цілує і затуляє рота рукою. — Ну не сміши, невже ти думаєш, що твоя тітка буде тут нишпорити із собаками і почне дошуковуватися до нас?

Фло почала трусити головою, відхилила руку Клер і пішла порядкувати з тарілками. Мелані й собі підвелася.

— Я тобі допоможу.

— Нам більше дістанеться, — дещо агресивно підбадьорив Том. Він скрутив банкноту й нюхнув свою доріжку, витер носа, решту втер у ясна. — Клер?

Клер стала навколішки і майстерно зробила те саме. Стало цікаво, як часто вона таке чинить. Підвелася, трішки похитуючись, а потім розсміялася.

— Не могло так швидко подіяти. Це все текіла! Ніно, — вона передала десятифунтову банкноту, Ніна скривилася.

— Дякую, проте — ні. Її мацали всілякі там шмаркливі руки. Я зі своїм добром, — вона відірвала смужку від обкладинки журналу «Вог лівін», що лежав біля коминка, й нюхнула третю доріжку. Я здригнулася через подерту обкладинку, сподіваючись, що Фло не помітить це неподобство, як повернеться з Мелані після кухонних клопотів.

— Норо?

Зітхнула. Саме так і було: першу смужку нюхнула з Клер. Проте вона була й остання. Не думайте, що я якась там овечка.

Я курила, пила й вживала інші наркотики в універі, проте кокаїн не подобався ніколи. Не розуміла його кайфу.

Я почувалася карикатурою, що незграбно всілася на килимок. Ще один акт вандалізму від Ніни, цього разу «Заміське життя». Сцена з фільму жахів — ось має з’явитися вбивця й почати різати всіх на шматки. Бракувало лише