Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

просто обожнював. А ось кокаїнової залежності він тоді ще не відчував. А відчував себе серед обраних, на вершині касти московської інтелігенції, і радів, що його туди було допущено. До тієї касти, до якої входили знамениті письменники, художники, чиї імена у всіх були на слуху і перед якими поштиво схиляли голови молоді пошуковці визнання і слави. У ті роки він грав у маленьких студіях та гуртках невеликі ролі в модних п’єсках і навіть намагався поставити Блока на сцені. Про свого улюбленого поета пізніше писатиме, що вірші його «формують наш світ».

«У нашому світі, світі богеми, кожний щось там приховував у собі, якісь надії, марнославні задуми, невиконані бажання, кожний був різким у своїх судженнях, бравірував надуманою оригінальністю поглядів і непримиренністю критичних оцінок. А над усім цим гуляв хмільний вітер поезії Блока, що отруїв не одне серце мріями про Прекрасну Даму…» І хоч Вертинський не наслідував Блока, але його образи робили на нього такий сильний вплив, що все тодішнє сприйняття його життя було якоюсь мірою «блоківським».

Йому тоді добре йшлося.

Якось, коли він гуляв у сквері перед Театром мініатюр, що знаходився у Мамонівському провулку, очікуючи приятеля, на нього раптом звернула увагу сама Марія Олександрівна Арцибушева – господиня того театру.

Ось як про те згадує сам артист:

«– Що ви тиняєтесь без діла, молодий чоловіче? Йшли б краще в актори, до мене в театр!

– Але ж я не актор, – заперечив він. – Я нічого, власне, не тямлю.

– Не вмієте, так навчитесь!

– А скільки я буду отримувати за це? – діловито запитав я.

Вона розсміялася.

– Отримувати? Ви що? У своєму розумі? Запитайте краще, скільки я з вас буду брати, щоби зробити з вас людину.

Я миттєво скис. Загледівши це, Марія Олександрівна трохи подобріла.

– Ні про яке жалування не може бути й мови, але о третій годині ми сідаємо обідати. Борщ і котлети у нас завжди знайдуться. Ви зможете обідати з нами…

Що мені залишалося робити? Я погодився. Таким робом, моїм першим «жалуванням» у театрі були борщ і котлети».

У театрі Арцибушевої йому доручили номер, що називався «Танго». Стоячи біля куліс, Вертинський співав пісеньку – пародію на еротичний танок, що виконувався на сцені. З’явився хоч і незначний, але успіх, про тодішнього Вертинського навіть було видрукувано один – один-єдиний! – рядок в рецензії «Русского слова»: «Дотепний і манірний Олександр Вертинський».

Через рік він зробить спробу поступити до Художнього театру, але… провалиться. Хоча відбірковий тур він успішно пройде і навіть потрапить до «п’ятірки» претендентів – у його становищі це був тоді великий успіх, навіть досягнення, але… На заключному етапі конкурсу його забракує Станіславський – сам великий Станіславський! – якому не сподобається, що шукач театральної слави дуже гаркавить.

(Правда, Олександра втішало те, що сам великий Станіславський до десяти років, будучи ще й слабкою, рахітичною дитиною, не вимовляв букву «р»! А на додачу ще й букву «л». І це великий артист, геніальний Станіславський! Але згодом він переборов свій ґандж, дякуючи матері, зміцнів і став серед однолітків навіть заводієм.)

Недорікуватість, недомовність (рос. Косноязычие). Гаркавий – який нечітко вимовляє окремі звуки (найбільше «р» і «л»). Це – вада мови, яка полягає в неправильному утворенні звуків, що відповідають окремим буквам. Але гаркавість – це, як вважається, простонародна і застаріла назва дефектів вимови. Коли подібний дефект значний, мова стає майже незрозумілою, схожою на дитячий лепет. Якщо ж дефект виражений досить помірно, то можна розуміти гаркавість, тільки вона стає дещо неприємною для слуху. Буває, що неправильна вимова поширюється на всі звуки, хоча в більшості – лише на деякі.

Треба ще мати на увазі, що здатність правильно вимовляти звуки, які відповідають окремим буквам, крім належно розвинутих органів мови, залежить ще й від національних особливостей. У багатьох мовах є звуки, що абсолютно невластиві іншим мовам, і їх не вдається правильно вимовляти людині, якій ця мова чужа – хоч би вона й чудово володіла мовами. Але іноді гаркавість виявляється і стосовно деяких звуків рідної мови, переважно до р, л, далі – с, г, к, а також до деяких голосних, які вимовляються нечітко, розпливчасто. Це іноді спостерігається навіть за абсолютно правильно розвинутих органів мови. Подібна вада називається функціональними розладами. Іноді гаркавість поєднується із заїканням. Це може бути через неправильне облаштування піднебіння, язика, губ, горла, а також зубів. Деякі з них можуть бути вродженими – напр. заяча губа, розщеплення піднебіння, малорухливість язика тощо, або до цього можуть призвести різні захворювання. А загалом вона – гаркавість – різна, за ступенем і характером: в одних випадках це позначається на всій мові, в інших лише на певних звуках. Якщо ж гаркавість викликана якимось недоліком мовних органів і доступна для лікування чи оперативного втручання, така гаркавість може бути ліквідована. З часом, з віком, з розвитком дитини гаркавість може непомітно минути, але це трапляється рідко.

Така невдача хоч кого могла б підрубати під корінь – та й гаркавості, що була у нього вроджена, він аж ніяк не міг позбутися, хоч би й хотів, – але тільки не Вертинського. Не вийшло в театрі, треба спробувати в кіно. Тим більше там мова не потрібна – кіно ж німе.

Зі спогадів самого артиста:

«Невдовзі після смерті Л. М. Толстого його син Ілля Львович задумав подати на екрані кінематографа одне з оповідань Льва Миколайовича – «Чим люди живі». В оповіданні, як відомо, говориться про ангела, вигнаного небом, який потрапив у родину бідного чоботаря. Ілля Толстой ставив картину сам, і за його задумом, дія мала відбуватися у Ясній Поляні. Кошти знайшлися, акторів запросили, затримка була тільки за однією роллю – самого ангела. Виявилося, що цю роль ніхто не хотів грати, бо той ангел мусив по ходу картини упасти в справжній сніг, до того ж абсолютно голим. А зима була сувора. Був грудень.

За обідом у Ханжонкова Ілля Толстой запропонував цю роль Мозжухіну, але той зі сміхом відмовився.

– По-перше, у мене немає нічого «янгольського», а по-друге, мене не влаштовує отримати запалення легень, – відповів він.

Толстой запропонував роль мені. Із молодецтва і щоб зачепити Івана (Мозжухіна, тоді знаменитого актора. – В. Ч.), я погодився. Актори дивилися на мене як на божевільного. Їх жартам не було кінця, але я зневажливо відмовчувався, вдаючи з себе героя».

До 1918 року Олександр Вертинський зніметься в багатьох епізодичних ролях німих фільмів – «От рабства к воле», «Король без венца» та в