Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

голови: він загубив спокій, він шукає виходу, не спить ночами і навіть по обіді, він позбувся апетиту і схуднув. Всі його вітали, бажали успіхів, поплескували по спині, а він намагався втопити в шампанському свій страх і надокучливі питання, що краяли йому душу. Чим була для нього Габрієла і що він має зробити, аби зберегти її? Він думав почути пораду від Жозуе, але вчитель теж топив своє горе у вермуті і скаржився:

— Якого дідька немає кашаси на, цьому нікчемному святі?

Де поділися його округлі слова, його римовані вірші?..

Під час балу сталися ще дві сенсації. По-перше, Мундіньйо Фалкан, якому швидко набридла доступна Ірасема (він не належав до тих, що фліртують біля воріт або ходять на ранкові сеанси в кіно, щоб крадькома обніматися і цілуватись), звернув увагу на біляву дівчину з перламутровою шкірою і небесно-блакитними очима.

— Хто вона? — запитав він.

— Онука полковника Раміро, Жеруза, донька доктора Алфредо.

Мундіньйо усміхнувся, це видалось йому потішним. Молода красуня була з дядьком і доною Олгою. Мундіньйо зачекав, доки оркестр заграв танець, підійшов і доторкнувся до руки Тоніко.

— Дозвольте привітатися з вашою дружиною і небогою.

Тоніко розгублено відрекомендував Мундіньйо, але одразу ж узяв себе в руки — він був світською людиною. Відбувся звичний за таких умов обмін люб'язностями.

Мундіньйо запитав дівчину:

— Ви танцюєте?

Жеруза відповіла ледь помітним порухом голови і всміхнулася. Вони пішли танцювати. Це викликало в залі таке збентеження, що деякі пари втратили ритм; всі озиралися на експортера і онуку Бастоса. Жінки посилено перешіптувались, а деякі зійшли навіть з другого поверху, щоб побачити Жерузу з Мундіньйо.

— То ви і є той Хо, яким лякають дітей? Але ж ви не схожі на Хо…

Мундіньйо розсміявся:

— Я рядовий експортер какао.

Дівчина теж розсміялася, і розмова велася далі. Другою сенсацією була Анабела. Запросили її на пропозицію Жоана Фулженсіо, який жодного разу ще не бачив її танців, бо не відвідував кабаре. Опівночі, коли свято було у розпалі, погасли майже всі вогні і зала окуталась напівтемрявою, Атаулфо Пассос оголосив:

— Танцівниця Анабела, відома акторка з Ріо-де-Жанейро.

Вона танцювала в пір'ї і накидці перед дівчатами і жінками, які гаряче їй аплодували. Рібейріньйо, що сидів поруч з дружиною, був на сьомому небі. Присутні чоловіки знали, що йому належить це худорляве, спритне тіло, що для Рібейріньйо Анабела танцювала без трико, без пір'я, без накидки.

Доктор урочисто оголосив:

— Ільєус гігантськими кроками рухається вперед по шляху цивілізації. Ще кілька місяців тому мистецтво не допускалося в салони і ця талановита Терпсіхора була змушена виступати в кабаре, бо мистецтво було загнане в болото. Комерційна асоціація витягла мистецтво з бруду і показала його кращим людям міста.

Зала шалено зааплодувала.

Про старі методи

Мундіньйо Фалкан виконав нарешті обіцянку, дану полковнику Алтіно, і вирушив на його фазенду. Але не в суботу, як вони домовились. Він виїхав на місяць пізніше, та й то через наполягання Капітана, який вважав досить важливим завданням залучення на свій бік полковника Алтіно і тих фазендейро, що ще й досі вагаються, хоча обстеження мілини вже розпочалося.

Не було сумніву, що прибуття інженера, яке свідчило про поразку уряду штату, нагадувало ляпас з боку Мундіньйо Фалкана своїм супротивникам. Дії Бастосів, що спалили тираж «Діаріо де Ільєус», були тому яскравим свідченням. Невдовзі група полковників прийшла в експортну контору, щоб висловити свою солідарність з Мундіньйо і запропонувати йому свої голоси. Капітан підраховував їх на папері. Знаючи місцеві звичаї в політиці, він розумів, що часткова перемога на виборах нічого не дасть. Визнання з боку депутатів федеральної палати або палати штату, а також з боку префекта і муніципальних радників можна було чекати лише в тому разі, якщо буде одержана повна і остаточна перемога. Але навіть у цьому випадку визнання буде досягти нелегко. Тому-то Капітан дуже розраховував на зв'язки Мундіньйо в столичних колах і на вплив родини Мендеса Фалкана. Битву необхідно виграти на всіх напрямках, в противному разі боротьба не дасть жодних наслідків.

Після недавніх подій в Ільєусі запанував спокій, принаймні зовні. Певні кола почали симпатизувати Мундіньйо, бо з'явилося вже чимало людей, наляканих відродженням насильства, про що засвідчив факт спалення газет. «Допоки керують Бастоси, ми не позбудемося жагунсо», — говорили вони. Але Капітан знав, що всі ці комерсанти, молоді службовці крамниць і лавок, портові робітники не впливають на хід виборів. Більшість голосів належала полковникам, заможним фазендейро, господарям і їхнім родичам — одне слово, тим, хто розкручував виборчу машину. Саме за ними й лишалося останнє слово.

Будинок полковника Алтіно Брандана в Ріо-до-Брасо стояв неподалік від залізничної станції. Він був підперезаний верандами, по стінах в'юнилися хміль і виноград, у саду цвіли квіти поміж фруктовими деревами. Мундіньйо був здивований благоустроєм фазенди, подумавши, що Капітан, мабуть, мав рацію, коли стверджував, що Алтіно Брандан — рідкісний в Ільєусі тип фазендейро, із зовсім іншим складом мислення. В цій зоні не збереглося традиції будувати комфортабельні, зручні і розкішні каза гранде[86]. Будинки полковників на плантаціях і в селищах нерідко були позбавлені найнеобхіднішого. На фазендах їх будували на палях, щоб свині могли спати під будинком. Або ж свинарник, що правив захистом від неймовірної кількості отруйних гадюк, будувався поруч із будинком.

Свині