Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

років. Якби не притлумлена ненависть, то цього всього не

сталося б.

— Отакий твій захист? «Не моя діжка з порохом, я тільки

підніс сірника»?

— Я не захищаюся, — відповів Голден. Показники пульсу та

кров’яного тиску на його моніторі зашкалювали.

— Ми це вже пройшли. То дозволь запитати, чому ти вважаєш, що цього разу все станеться інакше?

Голки у Міллеровій руці, здавалося, розжарилися й відчутно

пек ли. Цікаво, чи це норма? Чи так буде за кожного

переливання?

— Цього разу все направду інакше. Усе гівно, що розлітається

навколо, — результат неповної проінформованості. Марс і Пояс

не вчепилися б одне одному в горлянки, якби знали те, що ми

знаємо тепер. Земля і Марс не стріляли б одне в одного, якби всі

знали, що бійку підлаштовано. Проблема не в тому, що люди

знають забагато — лише в тому, що знають недостатньо.

Щось зашипіло, і Міллера накрило хвилею хімічної легкості.

Дуже невчасно, але наркотик із крові вже не відкачаєш.

— Не можна просто жбурлятися в людей інформацією, —

заперечив Міллер. — Ти мусиш знати, що вона означає. Які

будуть наслідки. Мав я одну справу на Церері. Вбили маленьку

дівчинку. І вісімнадцять годин потому ми були впевнені, що це

справа рук її татуся. Татусь — злочинець-рецидивіст. П’яничка.

Останнім бачив її живою. Класика. Минає дев’ятнадцята година, і прокидається інформатор. Виявляється, татусь заборгував

велику суму грошей одному з місцевих синдикатів. У нас нові

підозрювані. Як гадаєш, якби я транслював усе, що знаю, на

широку публіку — чи дожив би татусь до підказки від

інформатора? Чи розлючений натовп склав би два і два та

вчинив очевидну річ?

Міллерів монітор дзенькнув. Ще одна нова пухлина. Він

проігнорував знахідку. Цикл Голдена уже завершувався,

і рум’янець на щоках міг свідчити як про свіжу, здорову кров

у жилах капітана, так і про його емоційний стан.

— У них такі самі принципи.

— У кого?

— У «Протогену». Нехай ви по різні боки, але ведете однакову

гру. Якби всі розповідали усе, що знають, нічого не сталося б.

Якби лаборант на Фебі, помітивши химерну штуку, увімкнув

термінал і сказав: «Гей, послухайте всі, тут якась фігня», нічого

не сталося б.

— Ага, аякже. Розпатякати на публіку, що існує іншопланетний

вірус, який хоче всіх повбивати, — чудовий спосіб підтримувати

громадський спокій та порядок.

— Міллере. Не хочу, щоб ти панікував, але іншопланетний

вірус — існує. Він хоче всіх повбивати.

Міллер похитав головою і посміхнувся, наче Голден сказав

щось смішне.

— Слухай-но, я не можу навести на тебе пістолет і повернути

тобі дрібку здорового глузду. Але дозволь дещо запитати.

Можна?

— Запитуй.

Міллер відкинувся на подушку. Повіки злипалися від наркотиків.

— Що далі?

Запала довга мовчанка. Ще один дзенькіт медичної системи.

Ще один холодок по Міллерових натруджених судинах.

— Що саме далі? — перепитав Голден. Міллер подумав, що

мусив би висловлюватися конкретніше. Примусив себе

розплющити очі.

— Ти вивалюєш усе, що ми знаємо. Що далі?

— Війна закінчується. Люди розслідують «Протоген».

— Я бачу кілька дірок у логіці, але гаразд. Що далі, після

цього?

Голден трохи помовчав, а тоді припустив:

— Люди розслідують заразу з Феби.

— Ага. Починають експерименти. Починають воювати за

доступ до неї. Якщо ця гидота настільки цінна, як вважає

«Протоген», війну ти не зупиниш. Усе, що можеш зробити, — її

змінити.

Голден спохмурнів, кутики його очей та рота взялися

сердитими зморшками. Міллер спостерігав, як усередині

капітана вмирає часточка ідеалізму, тішився цьому і соромився

своєї втіхи.

— І що далі, коли ми долетимо до Марса? — стиха вів далі

Міллер. — Продаємо протомолекулу за більші гроші, ніж коли-небудь бачили у своєму житті. Або