Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

Принц здивовано присвиснув, потім скорчив пику:

– А ця лялька що тут забула?

– Яка лялька? – не зрозумів я, за що дістав відчутний стусан під ребра і здавлений наказ мовчати.

– Малоя, – нічний із моєї голови вимовив ім’я Принцеси Ночі з неприхованим презирством. – Втілення дурості та безвідповідальності. Тримайся від неї подалі, хлопче, вона вибачиться і висмокче твою кров. Обережно!

Якби можна було оглухнути від внутрішнього голосу, я, без сумніву, позбувся б слуху. І через що ж? Дівчина (гаразд, вампірка, та що з того?) кинулася мені на шию, зрадівши зустрічі, і обслинила всього – ну точнісінько як Дара. Чого я ніколи не лякався, то це обіймів красунь. На відміну від декого…

– Малюче! Що з тобою трапилося? Батько сказав, ти сам увійшов в усипальницю?

– Я не малюк, – як приємно вимовити те, що давно крутилося на язику.

Валія відмахнулася від мого зізнання.

– Мені Карран уже розповів. Не ображайся, але за мірками Сім’ї ти – малюк. А навіщо тобі Кел?

– Хто? – Арголін безцеремонно підняв голову тіла, що лежало долілиць. – Це не Лан! Чудово, я люблю розповіді про його пригоди! Хто такий Кел?

Я зітхнув. Гаразд, доведеться закликати на допомогу всю свою красномовність і спробувати коротко переказати історію.

У міру того, як очі Його Високості загоралися духом пригод, а в прямому погляді вампірки проглядався виразний сумнів у душевному здоров’ї одного не зовсім перевертня, у мене в голові немов закручувався якийсь вихор, і я страшенно шкодував, що не можу стримати Керьяла.

Нарешті його заплутані думки вилилися в радісний крик:

– Валія! Це ж Валія! Вона сподівається, що ти не збожеволів!

Мої долоні самі собою закрили вуха.

– Навагреме?.. – перепитали співрозмовники в унісон.

– Потай ти сподіваєшся, що я кажу правду, Валі

Валія недовірливо подалася вперед.

– Як?..

– Ну, це… Керьяле, не заважай! Скажи, що вона хоче, а то ми ніколи звідси не підемо!

Хто б міг подумати, що Принцеса Ночі розплачеться як звичайна дівчина…

А потім стало не до чужих переживань, тому що потік гномів вичерпався, і в арці з’явилася Рена. Тоді я й зрозумів, що бачу найщасливіший світанок у своєму житті.