Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Альг? – мій голос прозвучав м’яко, але наполегливо.

– Син короля, – ледь чутно відповів Альг. – Незаконнонароджений син Леонідія...

– Закусай мене дракон! – вилаявся Лікраніель.

Альгін сидів біліший за крейду.

– Моя бабуся... вона була зовсім юною дівчинкою, коли король Леонідій приїхав полювати в західні угіддя, у Суниці. Наше містечко, Рута, ще менше за Курчаве... Бабуся, а тоді – юна симпатична панянка, працювала звичайною квіткаркою. Їхня крамниця з великих урочистостей постачала квіти до королівського палацу... Король наплював на те, що у неї є наречений і за рік вони мали побратися... За своєю королівською забаганкою йому того самого вечора привели, начебто поспілкуватися, юну квіткарку. А Леонідій... він силоміць узяв її... Вона зробила величезну помилку, залишивши дитину і виростивши з неї монстра... Тому що бабуся все життя хотіла руками сина помститися за себе. Вона весь час підбурювала батька, що саме він має зайняти місце короля, він має сидіти на троні. Але, на жаль, він не має жодних прав. Батько доклав чимало зусиль, щоб ще за життя Леонідія вибити собі замок, що належав зубожілому герцогу та неабиякий наділ землі на Хелкеші. Вже не знаю, куди подівся той герцог. Не здивуюся, якщо його разом із сім’єю більше немає в живих. А коли приїхав на материк, вичавив із Гульвіси і замок, і землю.

Альгін перевів подих і продовжив говорити:

– Мій батько залякав Еріка Другого. Та що там залякав, він і досі тримає його у страху. Сказав, що запросто розповість, хто винен у смерті Леонідія та Уріелли. А Гульвісі важливі, як ти кажеш, Ойх, тільки танцюльки... Коли Вася розповів, що Ілворн убив старого короля з королевою, я підозрюю, що тут не обійшлося без мого батька... Адже найпростіше прибрати чужими руками небезпечного супротивника і наблизитися до трону так близько, наскільки це взагалі можливо.

Альгін замовк. Не знаю, наскільки йому стало легше, але виглядав він набагато краще.

– І ти весь цей час мовчав? – Богріс дивився на друга божевільними очима.

– А що я мав сказати?! Що в мені тече королівська кров? Піти до Еріка Другого і волати на всю горлянку, що він доводиться мені дядьком?! Що. Я. Повинен. Був. Сказати? – вирубував Альг кожнісіньке слово. – Он, Лік у нас теж не простолюдин, але чомусь не кричить про це на кожному розі.

– А що відразу Лік? – завівся ельф. – Я хотів друзів знайти, а не титулованих осіб. Таких мені й удома вистачало.

– Замовкніть! – перервав суперечку Ойхільд. – Васю, а Гедеон знає, що в короля є ще один незаконнонароджений син?

– Не знаю, – чесно зізнався колишній сищик.

– Якщо так, то дідові разом із королівським нащадком у Леовардії загрожує небезпека, – напіворк почухав потилицю. – Якщо кузен Еріка шляхетної крові, то твій батько, Альг, вже вибач, чупрун. І право на трон у нього буде тільки тоді, коли не буде в живих кузена. Наскільки мені відомо, в Еріка дітей немає.

Вася витягнув аркуш з іменами і в кружечок зі знаками питань вписав: «Зур’д’Хан».

– Що будемо діяти? Кхибру потрібно рятувати. Щось мені підказує, що вона в підземеллі десь поруч зі своїм батьком. Що будемо діяти? – повторив запитання Ойхільд.

– Будемо розробляти план, а що ще нам залишається? – проголосив Лікраніель, удаючи з себе керівника нашого загону.

– Пропоную перепочити, – запропонував Герман. – Єрошка чекає на мене. Я обіцяв.

– Це діло, недобре обманювати, та й не можна, щоб джерело поглинуло хлопчиська, – зиркаючи на тата й тіткою Палажкою, сказав Богріс.

На мене теж чекала нелегка розмова з батьком. Яка ж сьогодні довга і важка ніч! Але ми впораємося. Ми обов’язково впораємося.

– Бать, поговорити треба, – я кивнула убік.

– Ходім, раз треба.

– Я теж піду, – підвелася тітка. – Ще повно справ. Прошко, ти потім приготуй кімнати дітям, сьогодні відвідувачів мало. Чого їм тулитися?

– Не хвилюйся, Палажко, зроблю.

Ми вийшли у коридор. Тітка Палажка пішла на кухню.

– Говори, – зітхнув батько. – Мабуть, мамці грошей мало? Пізніше перешлю ще.

– Є вільні кімнати? – я подивилася на двері.

– Є, – батя напружився, але продовжував удавати, що все гаразд.

Ми увійшли до сусідньої кімнати, там якраз закінчила прибирати Злата. У кімнаті грали в карти, скоріше за все на великі гроші, раз у загальному залі побоялися. Злата посміхнулася і побажала нам добраніч. Ох, Златонько, твої слова та світлим богам у вуха!

Коли двері за нею зачинилися, я дістала гаманець і поклала на стіл.

– Тут усе до мідяка.

– Овва! Щось на Христю не схоже. Вона відмовилася від грошей?

Бальгензо, от як розповісти про все батькові, га? Як узагалі витягувати цю гидоту на люди?

– Ні, не відмовилася. Їй дали грошей.

– Хто? Кіндрат позичив? – батя був простий і ні про що не здогадувався. Та й звідки йому здогадуватися, якщо він працює зранку до пізньої ночі?! Я починала закипати від злості. І стримувалася з останніх сил.