Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Вилікую, і наведу всі з практичним застосуванням. А поки, – він підвівся, – ти хотіла курсову? Ти її отримала. Не знайдеш помилку – поставлю незалік й змушу перездавати.

– Як же мені бракувало традиційної Колвінсько-професорської противності! – пробурчала вона собі під носа.

– Я все чую, – кинув він, відходячи до лабораторного стола, – і пам’ять в мене феноменальна – сама казала. Тож, зважуйте слова, – глузливо осміхаючись озирнувся він на неї, – Соколовська. Змушу відпрацьовувати в індивідуальному порядку. І не факт, що вам вдасться здати з першого разу.

Щоки дівчини таки почервоніли й вона втупила очі у перший зошит. Ну, хоч блідість трохи зійшла. Він дістав зі стабілізаційного футляра шприц з кров’ю глотника й випорснув декілька крапель у спеціальний розчин, який не дасть крові згорнутись чи почати процеси розкладання. Тепер можна було спокійно зайнятись докладним вивченням її енергоструктури.

Колись він теж робив спроби знайти протиотруту від «Укусу глотника», та тоді він йшов шляхом розбору формул, і це ні до чого не призвело. Тож, річ була в чомусь іншому. Головний компонент отрути кріпився до гемоглобіну й з ним розносився по крові. До того ж, він якимось чином підлаштовувався під генний матеріал і власні структури, що відповідали за синтез рідних молекул, починали зчитувати його, як належний організму й продукувати. Перші нейтралізатори отрути блокували саме цих синтезаторів, та тоді припинявся і синтез того, що було потрібно.

Ігорю вдалось віднайти нейтралізатор, котрий блокував саме головний компонент отрути, не дозволяючи йому маскуватись під генний матеріал. Це відкладало на деякий час неминучий кінець жертви, та не розв’язувало проблеми. Згодом, оскільки сама отрута використовувалась надто рідко, а в нього з’явились й інші турботи, він відклав свої дослідження. Як би ж знав!

Поки він скнів над кров’яними краплями, Лєра ковтала зошит за зошитом.

– Скажи, – вона нарешті відірвала погляд від сторінок, – головний клопіт в тому, що не вдалось розірвати молекулярний зв’язок отруйної речовини?

– Так, – вдоволено посміхаючись її здогадці, кивнув він.

– Але ж формула не виглядає, як така, котру неможливо зруйнувати якимось іншими хімічними речовинами! – трохи спантеличено дивилась на нього Лєра.

– Вірно, – знов погодився він.

– Тоді що утримує цей зв’язок?

– Подумай.

Брови дівчини злетіли догори й застигли, немов птах був у роздумі – летіти, чи ні?

– Тобто, – від міркування її чоло прорізала складка, – енергія пересилила хімію?!

– Вірний напрямок, – він вчергове порадів, що не дарма мав намір допомогти їй потрапити до магістратури. – Тому розбиратись доведеться з енергоструктурами.

Очі Лєри трохи потьмяніли:

– А це можливо?

– Звісно – можливо, – Ігор підбадьорливо посміхнувся дівчині. – Спробуємо вирішити це рівняння: в нас є підсумок, а треба знайти й вичленити складові, щоб його на них розбити.

– І скільки їх? – сумно зітхнула Лєра.

– Три я вже знайшов. Можливо, цього буде достатньо, щоб формула розсипалась. Тепер треба знайти – чим її розсипати.