Читати книгу - "Драматичні твори"

Актьор. Аванс? Спасибі! Ходім... Соня — першорядна актриса, вона хотіла легше захарчать, ну... зірвався голос... ну... вийшов кікс!.. І більше нічого! (Дражнить.) «Харчала, як недорізате порося!..»

Виводи ї ї».

Я тобі покажу «порося!»

Іван. О, прокляття на вас, п’яниці, бездари! Присмок-четься до театра, як п’явка, держать його ради жінки, і він нічого не робе — завидує і інтригує! Ах, вимучився! Доволі!.. Тікаю в строкові!

Входе Уса й.

Усай. Заспокойтесь, Іван Макарович! П’яний Донька — божевільний; він завтра попросить у вас прощепія.

Іван. Вигнать їх з театра мітлою обох! Я не буду служить при таких умовах...

Усай. Ах, боже мій! Ах, боже мій! І нащо ти мене зробив антрепренером і віддав в руки п’яницям, ослам, скотам, свиням! (Іде до дверей.) Повішусь, єй, повішусь!

Вбіга Крамарюк.

Крамарюк (до Івана). Графиня жде вас!

Іван (до нього). А Людмила з графом... У... У... У... (Мовчить; одривчасто). Я утомився... Нездужаю... скажи — не піду.

Усай (підбіга). Іван Макарович, не ображайте графиню. Вона щодня бере саму дорогу ложу!

Крамарюк. Просять обоє. І граф тут.

Іван. Покатався? Ха-ха-ха!.. Скажи: буду, тільки роз-гриміруюсь!

Усай. І чудесно, і чудесно! Вечеря і хороше товариство вас заспокоять. Добраніч! (Вийшов.)

Крамарюк (тяжко зітхає). Ох, не знаю, чи повечеряю ж то я сьогодні.

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

Розкішно убраний номер в отелю, кроваті нема.

ЯВА І

Іван, Крамарюк і Ваніна.

Ваніна в ранішнім пеньюарі, п’ють чай. На столі масло, молоко, сир, ветчина. Іван ходе по хаті, куре, кида одну цигарку, зараз запалює другу.

Ваніна. Стьопочка! їж ветчину, чудова!

Крамарюк (що раніше намазував хліб маслом, кладе на нього ветчину і їсть з великим смаком). Я їм, я їм. (За-пихається.) Я без церемоніїї

Мовчать. Крамарюк їсть і запива. Іван ходе. Ваніна слідкує за його рухами. Іван підходе до дверей і надавлює пуговицю — чуть електричний

дзвінок.

Ваніна. Ваня, чай прохолоне.

Мовчать; по паузі входить и о м с р и и й.

Номерний. Дзвонили?

Іван. Після обіда одну кровать із того номера перенесіть сюди і поставте тут; чуєте?

Номерний. Чую.

Іван. Більш нічого.

Номерний вийшов.

Ваніна. Ха-ха-ха! Божевільний, єй-богу, божевільний. (До Крамарюка.) Розумієте? Я каталась з графом: знамениті коні, ефектні сани... граф просить... як же не покататься?

Іван. Удвох в час спектакля... уночі...

Ваніна. Чуєш, Стьопа, він сердиться!..

Крамарюк (розжувавши і ковтнувши). Ай-ай-ай! Іван Макарович! Ви гніваєтесь на Людечку, на ангела?

І в а п. Слухай ти, стара лисиця!

Крамарюк. Я — лисиця?! Де моя шапка! Ай-ай-ай! Я — лисиця! Я, що в огонь і в воду за вас, за Людмилу Павловну!.. Не ждав. Де моя шапка? (Шука.) Бог з вами, Іван Макарович, бог з вами!

Ваніна. Стьопа! Що ти за чудак? Іван на мене сердиться, а на тобі злість зриває; сідай.

Крамарюк. Для вас я сяду. (Сіда.) Для вас. (По паузі.) Я черв’як і прийму всяку обиду ради вас, мій апгел.

І в а п. Старий ти дурень!

Крамарюк (встає). Іван Макарович! Ви жартуючи чи справді лічите мене дурнем?

І в а н/ Без жартів.

Крамарюк (бере шапку). В такім разі прощайте, я не можу витерпіть такої образи!

Іван. Витерпиш! Ти привик, така твоя судьба.

К р а м а р іо к (нітхас). Від судьби не втічеш. (Сіда.)

Іван. Де ти бачив, скажи мені, ангелів в розкішних пеньюарах, навмисне пошитих так, щоб вабить мужчин? Від кого ти чув, щоб ангел грав ролі кокеток?

Крамарюк. Ха-ха-ха! Логика, яка необорима логика! А? От і раз у раз так! Іван Макарович одним словом мене поб’є! Простіть, Людмила Павловна. (Цілує їй руку.) Я справді за сорок літ служби ангелів на сцені не бачив і не чув, щоб ангел де-небудь грав ролі кокеток.

Ваніна (весело). Ах, Стьопа, Стьопа! Та ще ж позавчора, при 'гобі, Вапи сам знав мене ангелом.

Крамарюк. Так!! Звав, єй-богу, звав, я сам чув! Іван Макарович, ви ж позавчора Людмилу Павловпу самі ангелом величали, а тепер збиваєте мене з пантелику!.. Ай-ай-ай!

Іван. Виходить, і я такий же дурень, як і ти.

Крамарюк. А! Ну, то я тепер не ображаюсь: рівність — річ велика!

І в а н. Ех ти, вітряк, старий чортяка!..

Крамарюк (сміється). Іван Макарович, у мене рогів нема; я десять літ, як другий раз овдовів.

Іван. Так були.

Крамарюк. Так, були! Єй, були!

Ваніна сміється.

Я два рази був жонатий і обидва рази, замість лаврів, ходив увінчаний рогами... Я люблю правду і кожен раз жалію, що правду не страшно говорить тільки про себе.

Іван. Слухай, не крутись же, як чорт перед утренею, а -скажи правду: ти устроїв катання Людмили з графом?

Крамарюк дивиться то на Ваніну, то на Івана.

Ну?

Крамарюк (зітхає). Грішний чоловік — я! Людми-лочка якось говорила, що у графа блискучий виїзд, кращого в городі нема, і що приятно б було покататись... А я люблю робить приятність, ну і устроїв... Не криюсь, я правду люблю.

, В а н і н а. Я говорила?! Стьопа! Ти говорив,..

Крамарюк. Я?.. А, так, так! Я говорив, що у графа: приятні коні... то єсть не приятні, а хороші коні, а Людмила Павловна...

Ваніна. Стьопа! Я нічого не говорила, а через день після розмови з тобою граф покликав мене прокататись...

Крамарюк. Свята правда! Тепер пригадав: Іван Макарович пішов з графинею вечерять, а ви з графом кататься.

Іван. Неправда! Я пішов додому.

Крамарюк. Так, так!.. То було другим разом, а тепер — я пішов додому...

Іван. Не ти, а я пішов додому.

Крамарюк/ Ах, боже мій! Ви мене збили.

Іван. Противно слухать!

Ваніна. Мовчи, Стьопа!

Крамарюк. Мовчу!

По паузі.

Іван. Допивай чай і піди скажи Кактусу, що я на репетицію не прийду. (Мовчить.) А може, і грать сьогодні не буду.

Вані н а. Ваня!

Крамарюк. Як-то можна — «грать не буду»? Я цього не скажу.

Іван. Скажеш, не вдержиш язика за зубами!

Крамарюк. Геній, єй, геній! Як він знає чоловічу душу! Правда ваша, пе видержу - скажу! Я нічого не можу утаїть, я люблю правду.

Іван. І брехню.

Крамарюк. І брехню... Іван Макарович, не збивайте мене: чуть-чуть не сказав, що й брехню люблю. (Сміється нехотя.) Ка-ка-ка! Я вмент! (Бере шапку.) Іван Макарович, Кактус живе далеко, ножки у мене старенькі... А?

Іван. Грошей?

Крамарюк. Яка догадливість! Бісмарк! 13 По одному натяканню