Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

— Прошу вас не турбуватися, — відповів готовий до такого запитання маклер. — Ми легко знайдемо кошти для цієї чудової справи. Я вже думав про це. Можна було б, наприклад, видрукувати поштові листівки на спеціальному тонесенькому папері. Ви візьмете їх з собою на полюс. А потім люди заплатять будь-яку ціну, щоб мати можливість надіслати своїм приятелям чи ворогам поздоровлення з літака, який уперше в історії пролетів над Північним полюсом. Це ж сенсація на цілий світ! Гадаю, ціна десять доларів за листівку не буде висока. З часом така листівка стане ще дорожчою. Я охоче візьмусь за це, а ви, капітане, в свою чергу, подбайте про видання в Норвегії спеціальної серії поштових марок з якимсь ефектним малюнком: літаком чи там білим ведмедем. На філателістів сказ нападе! В усіх країнах буде величезний попит на такі марки. Я знаю, що кажу.

Симпатичне, ретельно вибрите обличчя Хаммера випромінювало доброзичливість, він сипав заокругленими фразами, оминаючи труднощі, наперед легко розв'язував усі проблеми, малюючи рожеві перспективи. Амундсен нетямився з радощів: нарешті він здибав людину, котра замість того, щоб ставати на заваді, як інші, позбавила його всіх грошових клопотів, з якими він ніколи не міг упоратися. Не вагаючись, Амундсен поставив свій підпис у нотаріуса на документі, що уповноважував Хаммера вести всі його фінансові справи. Був тепер спокійний і щасливий, впевнившись, що нарешті ці справи потрапили в надійні руки.

Опале листя брунатним покривалом застеляло стежки в саду, ранкове сонце ледве пробивалося крізь туман над Буннефіордом, коли Амундсен повернувся нарешті в Сарпсборг. Цього разу, перетинаючи кордон Норвегії, він не вдався вже ні до чужого прізвища, ні до темних окулярів.

«…Ще один рік втрачено, — записав Амундсен у щоденнику і тут же додав: — Але що значить один рік у житті полярного дослідника? Майбутнє вимальовується мені у світлих тонах».

Норвезький уряд, хоч і не дуже охоче, дозволив випустити два з половиною мільйони поштових марок із зображенням білого ведмедя. Неоціненний Хаммер мав слушність: марки були розкуплені всього лише за одну добу. Від виручки за них у фонд експедиції надійшло чверть мільйона крон.

У тихому будиночку пад Буннефіордом завирувало життя: грюкали двері, на кухні бряжчали каструлі, які спритно переставляла Бетті, в каміні весело гоготіло полум'я, на столі красувалися букети останніх осінніх троянд. Щебетання дівчаток раз у раз переривали звуки піаніно. Каконіта й Камілла змагалися між собою, виявляючи радість, хвалячись перед названим батьком усім, чого навчилися, чекаючи його повернення. Разом з ним вони старанно вкривали на зиму соломою кущі троянд, уже прибитих першим підступним приморозком, дівчата допомагали господарювати Бетті, яка не зводила з них захопленого погляду. Замовкали вони тільки тоді, коли Амундсен сідав за письмовий стіл. Він засмучено думав про своїх вірних товаришів, яким довелося витерпіти ще одну зимівлю на «Мод» серед льодів. Як і завжди, він щодня працював багато годин. Але, навчений досвідом попередніх років, він тепер тримав у суворій таємниці подробиці підготовки повітряної експедиції. Потайки від кореспондентів полярник виїхав у Копенгаген, де Хаммер при ньому підписав замовлення фірмі «Дорньє» на побудову трьох гідропланів спеціальної конструкції. Щоправда, Амундсен хотів замовити тільки два, але маклер рішуче заперечив.

— Грошей нам вистачить, пане капітане. Треба мати одну машину в запасі, — заявив він категорично.

З неприхованим подивом прислухався Амундсен до розмов свого повірника з директорами фірми. Маклерові легко вдалося умовити як інженерів, так і конструкторів, щоб вони негайпо взялись до роботи. На рахунок замовлення вартістю сто двадцять тисяч доларів він вніс готівкою тільки десять тисяч.

— А решту ви, пане Хаммер, заплатите найближчим часом? — запитав Амундсен.

— Ну, звичайно, пане капітане. Не забивайте ви собі цим голову, прошу вас. Для чого ж я тут?

«Хотів би я мати стільки особистого чару, як цей маклер, такий хист у поводженні з людьми», — не без заздрощів думав Амундсен. Він був радий, що йому тепер не треба морочитися фінансовими справами, і з головою поринув у розробку детального плану експедиції.

І знову від смерку до світанку світилися вікна його кабінету. Амундсен нетерпляче ждав весняних пробних польотів. Великі надії покладав полярник на гідроплани, що, як він писав, «упали йому просто з неба». Нарешті він поїхав оглянути їх в Італію, в Маріпа-да-Піза, на заводи фірми «Дорньє». Літаки мали чудовий вигляд. Це були біплани з дюралюмінієвими кабінами, що мали форму човнів, пристосованих як для приводнення, так і для посадки на сніг. Два мотори типу «роллс-ройс» по триста шістдесят кінських сил кожний були поставлені один спереду, другий ззаду: один тягнув гідроплан, другий штовхав його вперед. Для охолодження моторів використовувалась суміш води й гліцерину, яка не замерзала на морозі до сімдесяти градусів. Для запуску моторів при низьких температурах конструктори застосували дванадцять каталітичних підігрівачів, використавши новітні відкриття в галузі хімії.

— Ваш друг Хаммер був у нас уже кілька разів і незабаром знову повинен приїхати, — сказав Амундсену головний конструктор. — Він теж дуже задоволений нашими машинами. Цей чоловік розуміється на всьому. Він багато розповідав про свої двадцять польотів в Арктику на різних типах машин. З таким фахівцем приємно мати справу. І я не дивуюсь, що ви, капітане, доручаєте йому вести один з наших гідропланів.

Амундсен ледве опанував себе, щоб не виказати свого здивування.

«Що за маячня? — подумав він. — Видно, Хаммеру захотілося пофантазувати. Ну, та це, зрештою, не такий уже й гріх», — заспокоївся він.

Більше стурбували його різні додаткові замовлення, які без його відома зробив у фірмі «Дорньє» запопадливий маклер із Сіетла.

«Треба попередити його, щоб він не дуже сваволив», — подумав Амундсен.

Катастрофа вибухнула несподівано. Наприкінці червня фірма «Дорньє» повідомила Амундсена про виконання замовлення і одночасно зажадала, щоб