Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

6. Застереження «якщо інше...» включене до положення першого речення першого абзацу ч. 1 ст. 1048 ЦК («позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом»). У судовій практиці висловлювалась така думка, що це застереження в даному випадку відсилає до ч. 1 ст. 5 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» («фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями»), із якої при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного виявляється правова норма, згідно якої інші особи, крім зазначених у цитованому законодавчому положенні, права надавати фінансові послуги, у тому числі і надавати гроші у позику з умовою про сплату процентів, не мають. Ця думка є помилковою з огляду на наступне. Застереження, про яке йдеться, відсилає, зокрема до правових норм, сфери дії яких частково співпадають із сферою дії правової норми, до якої додане таке застереження. З цієї точки зору ч. 1 ст. 1048 ЦК може відсилати до ч. 1 ст. 5 названого Закону. І все ж кінцевий висновок має бути таким, що застереження «якщо інше...», що додане до правової норми, встановленої положенням першого речення першого абзацу ч. 1 ст. 1048 ЦК, до ч. 1 ст. 5 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не відсилає. Це обумовлено тим, що така відсилка можлива тільки тоді, коли правова норма, стосовно якої ставиться питання про те, чи відсилає до неї застереження «якщо інше...», не спростовує базове правило, до якого додане зазначене застереження. У даному випадку правова норма, передбачена положенням першого речення абзацу першого ч. 1 ст 1048 ЦК, встановлює загальний дозвіл на отримання позикодавцем процентів за договором позики. Ч. 1 ст. 5 названого вище Закону цей загальний дозвіл спростовує. Тому слід зробити висновок про те, що застереження «якщо інше...», додане до правової норми, закріпленої в положенні першого речення першого абзацу ч. 1 ст. 1048 ЦК, до ч. 1 ст. 5 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не відсилає, а колізія між правовими нормами, про які йдеться, вирішується за хронологічним критерієм вирішення колізій на користь ч. 1 ст. 1048 ЦК. Такий же результат дає використання правила про те, що правова норма, яка логічно закріплена в ч. 1 ст. 5 названого Закону і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного (відповідно до цієї правової норми інші особи, ніж зазначені в ч. 1 ст. 5 Закону, не можуть надавати фінансові послуги, у тому числі надавати гроші у позику з умовою про сплату процентів) не може застосовуватись усупереч текстуально закріпленій правовій нормі (такою в даному випадку є правова норма, яка текстуально закріплена в положенні першого речення першого абзацу ч. 1 ст. 1048 ЦК і встановлює загальний дозвіл на отримання процентів за договором позики).

Застереження «якщо інше не встановлено законом», інші подібні застереження і спеціальні правові норми, які за юридичним значенням прирівнюються до вказаних застережень, додані до загальних правових норм, перетворюють такі правові норми із сумісних з відповідними спеціальними правовими нормами в несумісні. При цьому диспозиції правових норм, про які йдеться, можуть співвідноситись як рід і вид, а можуть бути видами, що об’єднуються одним родом. У таких випадках спеціальні правові норми виключають застосування загальних.

1. Загальна правова норма, що поширюється на всі випадки порушення цивільних правовідносин, що призвели до виникнення збитків на боці одного із учасників таких правовідносин, встановлюється ч. 2 ст. 22 ЦК і визначає склад збитків. Ч. 2 ст. 924 ЦК встановлює, що «перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини». Це — безумовно, спеціальна у відношенні до правової норми, встановленої ч. 2 ст. 22 ЦК, правова норма, бо поширюється тільки на зобов’язання перевезення вантажу, багажу, пошти і тільки на випадки їх втрати, нестачі, псування або пошкодження. Ці дві правові норми, що співпоставляються, не є несумісними, бо стягнення з перевізника збитків у розмірі фактичної шкоди відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК є цілком сумісним з відшкодуванням решти збитків, як вони визначаються в ч. 2 ст. 22 ЦК. Але ці дві правові норми робить несумісними правило ч. 3 ст. 22 ЦК («збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі»). За своїм юридичним змістом застереження «якщо договором або законом...» є ідентичним застереженню «якщо інше не встановлено законом». Це правило робить несумісними загальну правову норму, що встановлюється ч. 2 ст. 22 ЦК, і спеціальну правову норму, передбачену ч. 2 ст. 924 ЦК, і виключає застосування до відносин, що виникають у результаті втрати, нестачі, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти, загальної правової норми, встановленої ч. 2 ст. 22 ЦК.

На відміну від застереження «крім випадків, встановлених законом» та аналогічних за змістом застережень, посилання «відповідно до закону», «порядок, встановлюється законом» мають на увазі будь-який закон, у тому числі загальний у відношенні до правової норми, у якій міститься таке посилання.

1. Ст. 2371 КЗпП надає працівникам право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням їх законних прав. Частина друга цієї статті встановлює, що «порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством». Не слід думати, що тут мається на увазі якийсь спеціальний порядок, що має бути визначений законодавством, бо є загальні правила щодо порядку вирішення трудових спорів, якими визначається, зокрема і порядок вирішення спорів про відшкодування моральної шкоди. Не виключається