Читати книгу - "Безсоння"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
(— О! О! Припини! Ти ж уб’єш мене!)
Ральф, не звертаючи уваги на стогони Атропоса, глянув на Луїзу:
(— Іди, Луїзо! Я теж скоро піднімуся!)
(— Навряд чи без сторонньої допомоги я зможу здолати сходи! Я така слабка).
(— Зможеш. Ти мусиш піднятися, і ти це зробиш.)
Атропос, притиснутий до підлоги коліном Ральфа, знову поворухнувся. Але для звільнення цього було зовсім недостатньо. Час мчав зі скаженою швидкістю, у цей момент справжнім ворогом був час, а не Ед Діпно.
(— Мої сережки…)
(— Обіцяю, я принесу їх, Луїзо.)
Величезним зусиллям волі Луїза випрямилася й уважно подивилася на Ральфа:
(— Не треба вбивати його, Ральфе, навіть якщо ти й мусиш. Це не по-християнському.)
«Зовсім не по-християнському, — погодилося маленьке дурненьке створіння в його голові. — Не по-християнськи, а проте… Я не хочу втрачати переваги й чекати».
(— Піднімайся, Луїзо. Я сам вирішу, що з ним робити).
Жінка сумно подивилася на Ральфа:
(— Нічого не зміниться. Навіть якщо я попрошу тебе не вбивати його, правильно?)
Ральф, подумавши, похитав головою:
(— Ні. Але я обіцяю тобі, що буду лише захищатися. Цього достатньо?)
Луїза кивнула:
(— Так. Можливо, я зможу піднятися нагору, якщо буду йти повільно й обережно… Але як же ти?)
(— Зі мною все буде добре. Чекай мене під деревом.)
(— Добре, Ральфе.)
Ральф дивився, як Луїза перетнула кімнату, тапочок Елен Діпно бовтався в неї на зап’ясті. Вона почала повільно підніматися сходами. Ральф почекав, поки Луїза не зникла з очей, потім повернувся до Атропоса:
(— Ну ось, мій любий, ми тепер самі. Що ж нам робити? Може, пограємося? Тобі ж подобається розважатися?)
Атропос одразу ж відновив опір, водночас розмахуючи скальпелем і намагаючись проткнути Ральфа Робертса.
(— Відстань! Відпусти мене, старий гомику!)
Атропос звивався так скажено, що притискати його коліном було все одно, що втримувати в такий спосіб змію. Ральф не звертав уваги на крики, смиканину й скальпель. Уже вся голова Атропоса звільнилася з-під спідниці, що трохи спрощувало ситуацію. Ральф схопив за сережки Луїзи й смикнув, але вони залишилися на вухах, зате Атропос зайшовся криком від болю. Ральф, посміхнувшись, подався вперед:
(— Ага, то для них довелося й вуха проколоти?)
(— Так! Так, чорт забирай!)
(— Цитуючи тебе, життя — підступна штука, згоден?)
Ральф знову схопив за сережки й різко рвонув. З мочок вух Атропоса фонтаном бризнула кров. Той завив, як дриль, і Ральф на мить відчув жаль до огидного створіння, змішаний з презирством.
«Маленький виродок звик завдавати болю іншим, але сам з болем ніколи не зіштовхувався. Можливо, він ніколи раніше не страждав. Ото й відчуй на власній шкурі, друже, що відчувають твої жертви».
(— Припини! Припини! Ти не можеш чинити так зі мною!)
(— То це, виходить, новина для тебе… Тоді я тобі цю новину повідомляю! Так чому б тобі не змиритися?
(— І чого ти цим доб’єшся, шот-таймере? Усе відбудеться так, як заплановано. Люди в Громадському центрі розпрощаються з життям, і перстень нічого не змінить.)
«Я й сам знаю», — подумав Ральф.
Атропос ще задихався, але вже перестав смикатися, і Ральф дозволив собі оглянути кімнату швидким поглядом. Зараз йому необхідне натхнення — згодиться й маленька ідейка.
(— Я хочу дещо запропонувати, пане А. На правах нового друга й товариша по розвазі. Можна? Я знаю, як ти зайнятий, але необхідно знайти час і зробити щось із цією кімнатою. Я не наполягаю на тому, щоб вона перетворилася на Храм Краси, але тут гірше, ніж у свинарнику!)
Атропос, одночасно ображено й насторожено: (— Гадаєш, мене хвилює твоя думка, шот-таймере?)
Був лише один вихід. Неприємний, але Ральф однаково продовжував. Він мусив продовжувати; перед його внутрішнім зором стояв образ, що схиляв до дій. Він бачив Еда Діпно, який летить у Деррі на літаку, завантаженому каністрами з вибухівкою або нервово-паралітичним газом.
(— Як ти гадаєш, що я можу зробити з тобою, пане А.?)
Відповідь прозвучала одразу, без жодних прологів:
(— Відпусти мене. Така відповідь. Єдина. А я дам тобі спокій, вам обом. Залишу вас для Визначеності. Ти проживеш ще років десять. Цілком можливо, що й двадцять. Але тільки ви не повинні втручатися. Йди додому. А коли настане час великих подій, стеж за ними по телевізору.)
Ральф щосили намагався робити вигляд, що він усерйоз обмірковує пропозицію.
(— І ти даси нам спокій? Ти обіцяєш дати нам спокій?)
(— Так.)
На особі Атропоса з’явився вираз тремтливої надії, а навколо карлика збиралася аура. Ральф бачив, що вона того ж огидного кривавого відтінку, що й пульсуюче світіння, яке огортає лігвище.
(— Знаєш що, пане А.?)
Атропос, із зростаючою надією: (— Що?)
Ральф різко схопив ліве зап’ястя Атропоса й завів назад його руку. Атропос зайшовся криком, пальці розтиснулися й випустили скальпель, а Ральф із вправністю професійного кишенькового злодюжки підхопив зброю.
(— Я вірю тобі.)
2.
(— Віддай! Віддай! Віддай! Від…)
Атропос міг репетувати годинами, тому Ральф зупинив істеричний припадок найпростішим із відомих йому способів. Він подався вперед і лезом полоснув по потилиці лисої голови, що визирала з розрізу Луїзиної спідниці. Ніяка невидима рука не завадила його удару. Кров — ціла ріка крові — полилася з порізу. Аура, що оточувала Атропоса, темніла, набуваючи відтінку гнійної рани. Він знову закричав.
Ральф, нахилившись до вуха карлика, весело мовив:
(— Можливо, я й не можу вбити тебе, але всипати чортів ще й як можу. До того ж мені не потрібна психічна енергія, правильно? Досить і цього).
Ральф зробив скальпелем ще один поперечний розріз, немов вирізуючи літеру «t» на потилиці Атропоса. Карлик, пискнувши, почав вириватися. Ральф з відразою усвідомив, що якась частина його — шкодливий гномик, що засів усередині, — від усієї душі насолоджується всім цим.
(— Що ж, якщо хочеш, щоб я сполосував усього тебе, пручайся. Я перестану лише тоді, коли перестанеш ти.)
Атропос моментально завмер.
(— Ось і чудово. Я поставлю тобі кілька запитань. Гадаю, у твоїх інтересах відповісти на них.
(— Запитуй що завгодно! Будь-які питання! Тільки не роби мені боляче!)
(— Чудовий підхід, друже, але немає межі досконалості, згоден?)
Ральф полоснув ще раз, роблячи довгий поріз на черепі з боку скроні. Смужка шкіри обвисла, немов погано
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безсоння», після закриття браузера.