read-books.club » Фентезі » Вовки Кальї. Темна вежа V 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

254
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вовки Кальї. Темна вежа V" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 156 157 158 ... 208
Перейти на сторінку:
магазинний кіт, якому явно не подобався гамір в його володіннях.

Андоліні скривився і смикнув головою вліво.

— Забери… пече!

— Це квіточки порівняно з тим, як тобі пектиме там, де ти опинишся за п’ять хвилин, — похитав головою Едді. — Якщо ти не слухатимешся мене, Джеку. Твої шанси вибратися звідси невеликі, але не нульові. То як, слухатимешся?

— Я тебе не знаю. Звідки ти знаєш нас?

Едді забрав револьвер з-під підборіддя Старого Страшка і побачив червоне коло на тому місці, де щойно було дуло. А що, як я скажу тобі, що твоє ка — зустрітися зі мною за десять років? Що тебе зжеруть омароподібні страховиська? Що вони почнуть з твоїх ніг, узутих в черевики «Ґуччі», й поступово пробиратимуться вгору? Звісно, Андоліні не повірив би йому, як не вірив, що Роландів револьвер вистрелить, поки Едді йому не продемонстрував. До того ж на цьому рівні Вежі Андоліні, можливо, і не з’їдять омаромонстри. Бо то був дев’ятнадцятий рівень Темної вежі. Едді це відчував. Пізніше він збирався над цим поміркувати, але не зараз. Зараз сам процес обдумування видавався надто важким. Зараз Едді просто хотів пристрелити цих двох, а потім поїхати в Бруклін і добити Балазарів тет. Він постукав стволом револьвера по випнутій вилиці Андоліні. Йому доводилося стримуватися, щоб не взятися до діла по-справжньому, і Андоліні це бачив. Він блимнув очима й облизав губи. Коліно Едді досі впиралося йому в груди. Едді відчував, як під ним здіймається й опускається, як ковальський міх, грудна клітка.

— Ти не відповів на моє питання, — нагадав він. — А натомість сам почав питати. Ще одна така витівка, Джеку, і я переб’ю тобі лице стволом цього револьвера. Потім прострелю колінну чашку, і ти на все життя залишишся коником-стрибунцем. Я багато чого можу тобі відстрелити, але говорити ти зможеш. І не вдавай із себе недоумка, бо я знаю, що ти не дурний. Якщо й дурний, то тільки у виборі роботодавця. Тому я питаю ще раз: ти слухатимешся?

— А хіба я маю вибір?

Так само блискавично, як і перед тим, Едді вдарив Андоліні револьвером в обличчя. Сухо тріснула кістка вилиці. З правої ніздрі (не меншої од пащеки тунелю Квінз-Мідтаун, як здавалося Едді) шугонула кров. Андоліні закричав від болю, Тауер — від жаху.

Едді знову гепнув дулом револьвера під підборіддя Андоліні. Й, не зводячи з нього очей, сказав:

— Містере Тауер, наглядайте за другим. Якщо поворухнеться, дайте мені знати.

— Хто ви такий? — затинаючись, видушив з себе Тауер.

— Друг. Єдиний, хто може врятувати ваш зад. Наглядайте за ним, а я попрацюю.

— Д-добре.

Едді Дін знову зосередився на Андоліні.

— Я вирубав Джорджа, бо Джордж дебіл. Навіть якби він і переказав моє повідомлення, то сам би не повірив моїм словам. А як може людина переконати інших у тому, в що не вірить сама?

— Ніяк, — процідив Андоліні. Він злякано і водночас загіпнотизовано дивився на Едді, можливо, тому, що нарешті розгледів у незнайомцеві з револьвером реальну загрозу. Роздивився в ньому того, кого Роланд побачив одразу, попри те що Едді Дін був шмаркатим наркоманом, що сидів на героїні й тремтів од ломки. Джек Андоліні побачив перед собою стрільця.

— Правильно, — сказав Едді. — А ось і послання, яке ти передаси: Тауера не чіпати.

Джек затряс головою.

— Ти не розумієш. Тауер має те, що потрібне одній людині. Мій бос погодився це дістати. Він пообіцяв. А мій бос ніколи…

— …ніколи не порушує своїх обіцянок, я знаю. Тільки цього разу йому доведеться порушити, але це буде не його провина. Бо містер Тауер вирішив не продавати ділянку корпорації «Сомбра». Він продасть її… ммм… корпорації «Тет». Затямив?

— Містере, я тебе не знаю, але знаю свого боса. Він не зупиниться.

— Зупиниться. Бо містер Тауер більше не матиме що продати. Ділянка йому вже не належатиме. А тепер слухай мене уважно, Джеку. Слухай ка-мі, не ка-мей. — Слухай і запам’ятовуй, не будь дурнем.

Едді нахилився нижче. Джек вирячився на нього, загіпнотизований цими жахливими викоченими очима — світло-карі райдужні оболонки, налиті кров’ю білки, — й диким вищиром, який наблизився до його рота на відстань цілунку.

— Джеку, містером Кельвіном Тауером тепер опікуються значно могутніші й значно безжальніші люди, ніж ти можеш собі уявити. Люди, поряд з якими «Скеля» виглядає як дитина-квітка у Вудстоку. Ти маєш його переконати, що йому нічого не світить, якщо він і далі діставатиме містера Тауера. Натомість він усе втратить.

— Я не можу…

— І знай, що на цьому чоловікові тепер знак Ґілеаду. Якщо ти ще раз бодай пальцем до нього торкнешся, якщо твоя нога ще раз переступить поріг цієї крамниці, я прийду в Бруклін і вб’ю твоїх дружину та дітей. Потім знайду твоїх батька та матір і вб’ю їх. Потім сестер твоєї матері та братів твого батька. Потім твоїх дідів і бабів, якщо вони ще живі. А тебе залишу наостанок. Ти мені віриш?

Джек Андоліні далі безмовно витріщався в це страшне обличчя з налитими кров’ю очима, але тепер у ньому наростав жах. Бо він справді повірив. Хай ким був цей чоловік, він багато знав про Балазара і про його поточну оборудку. Та що там, про цю оборудку він знав більше, ніж сам Андоліні.

— Нас чимало, — вів далі Едді, — і в усіх нас одна справа: захищати… — Він мало не сказав: «захищати троянду». — … Кельвіна Тауера. Ми будемо наглядати за цим місцем, будемо наглядати за Кельвіном Тауером, за друзями Тауера… такими, як Діпно. — Едді задоволено відзначив, що в очах Андоліні промайнув подив. — Якщо хтось прийде сюди й хоча б підвищить на Тауера голос, ми повбиваємо всіх рідних цієї людини, а потім і її саму. Це стосується Джорджа, Чимі Дретто, Фігляра Постіно… і твого брата, Клаудіо.

Від кожного імені очі Андоліні розширювалися, але згадка про брата змусила його на мить заплющитись. Едді подумав, що, можливо, йому нарешті вдалося пробити захист і довести свою думку до свідомості Андоліні. Інше питання — чи зуміє Андоліні переконати Балазара. «Але, в принципі, це байдуже, — холодно подумав Едді. — Щойно Тауер продасть нам свою ділянку, нам буде однаково, що вони з ним зроблять, правда?»

— Звідки ти так багато знаєш? — спитав Андоліні.

— Це не має значення. Просто перекажи Балазару, нехай перекаже своїм друзям із «Сомбри», що ця ділянка більше не продається. Принаймні їм не продадуть. І скажи йому, що відтепер Тауер під захистом людей з Ґілеаду, людей великого калібру.

— Великого?..

— Значно небезпечніших, ніж ті, з ким твоєму Балазару

1 ... 156 157 158 ... 208
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовки Кальї. Темна вежа V», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовки Кальї. Темна вежа V"