Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Едді підбирався чимраз ближче. Він намагався рухатися тихіше, але не надто старався. І все одно ніхто його не побачив і не відчув. Невже він теж був таким дурним, коли жив у цьому світі? Таким вразливим у ситуації, яку навіть засідкою назвати не можна? Напевно, так, тож не дивно, що Роланд попервах так презирливо до нього ставився.
— Я… я слухаю.
— У тебе є те, що містерові Балазару потрібно не менше, ніж тобі — твій «Уліс». І хоч усі книги в цій шафі на словах продаються, думаю, ти ще нічого не продав, бо просто… не можеш… розпрощатися з ними. Так само, як не можеш розстатися з пустирем. Тож ось що ми зробимо. Джордж обіллє бензином ще книженцію ціною сім тисяч п’ятсот доларів, а я її підпалю. Потім я візьму наступну книгу з твоєї маленької скриньки зі скарбами й попрошу тебе дати усне зобов’язання продати ту ділянку корпорації «Сомбра» опівдні п’ятнадцятого липня. Ясно?
— Я…
— Якщо ти даси усну згоду, наша зустріч закінчиться. А якщо не даси згоди, я спалю другу книжку. Потім третю. Потім четверту. Після четвертої, сер, моєму напарникові увірветься терпець.
— Це ти точно сказав, — озвався Джордж Бйонді.
Едді вже підійшов так близько, що міг простягнути руку й торкнутися Шнобеля, а вони досі його не помічали.
— Після цього ми просто виллємо рештки бензину в твою скляну шафу, і всі твої дорогоцінні книжки зго…
І тут Джек Андоліні нарешті помітив якийсь рух. Він подивився поверх лівого плеча напарника і побачив молодого чоловіка зі світло-карими очима і засмаглим до чорноти обличчям. Чоловік тримав у руці величезний старовинний бутафорський револьвер. Бутафорський, інакше й бути не могло.
— Хто ти, бл… — почав Джек.
Але не встиг він договорити, як обличчя Едді Діна просяяло від радості й щирого задоволення, одразу перетворивши його з симпатичного на красеня.
— Джордж! — закричав він. Таким тоном вітають давнього найдорожчого друга після довгої розлуки. — Джордж Бйонді! У тебе досі найбільший дзьоб на цьому боці Гудзону! Радий тебе бачити, чувак!
Тварина людського роду має систему реагування, яка змушує її певним чином реагувати на незнайомців, що називають її на ім’я. Якщо звертання доброзичливе, ми відчуваємо майже непереборну потребу відповісти так само. Попри ситуацію, в якій вони всі опинилися, Джордж «Шнобель» Бйонді повернувся на голос, що так весело й фамільярно його гукнув, з усмішкою. Та усмішка так і застигла на його обличчі, коли Едді щосили вдарив його руків’ям Роландового револьвера. Андоліні мав гострий зір, але й він бачив лише розмиту пляму, коли тричі опускалося руків’я. Перший удар потрапив Бйонді межи очі, другий — вище правого ока, третій — у праву скроню. Перші два удари супроводжувалися глухим стукотом, останній волого чвакнув. Бйонді впав на підлогу, як мішок з листами, очі закотилися так, що показалися білки, губи скривилися, як у немовляти, яке чекає, коли йому дадуть груди. Банка випала з його ослаблої руки, вдарилася об бетонну підлогу, розбилася. Запах бензину посилився, став різким, нестерпним.
Едді не дав напарнику Бйонді часу оговтатись. Поки Шнобель смикався на підлозі в калюжі бензину й уламках скла, Едді наступав на Андоліні, змушуючи його задкувати.
СІМ
Кельвін Тауер (який починав життя Кельвіном Тореном) не відчув жодного полегшення, жодного «Дякую, Господи, мене врятували». Перша його думка звучала так: «Вони негідники, але цей ще гірший за них».
У напівмороці складу незнайомець неначе зливався з власною тінню і тому здавалося, що це величезна проява заввишки з десять футів. Його палаючі очі викочувалися з орбіт, губи вишкірилися, показуючи блискучі білі зуби, більше схожі на ікла. В одній руці був револьвер завбільшки з мушкетон — зброя, яку в пригодницьких романах сімнадцятого століття називали машиною. Він схопив Андоліні за комір сорочки й лацкан спортивного піджака та жбурнув ним об стіну. Бандит зачепив стегном скляну шафу, і вона перекинулася. Тауер скрикнув від жаху, але двоє чоловіків не звернули на нього уваги.
Балазарів посіпака спробував перекотитися на лівий бік і підвестися. Новоприбулий, сердитий чоловік з чорним волоссям, стягнутим на потилиці, спершу просто спостерігав, а тоді різко вдарив по ногах і кинувся на нього зверху, притиснувши грудну клітку коліном. Дуло мушкетона, машини, тицьнув бандитові в м’яку западину нижче підборіддя. Бандит крутонув головою, намагаючись вивернутися. Новоприбулого це лише роздратувало, і він натиснув сильніше.
— Не сміши мене, це не справжня пушка, — здушеним голосом, наче мультикова качка, прохарчав Балазарів гангстер.
Новоприбулий — той, що зливався з власною тінню і перетворювався на гіганта, — витягнув свою машину з-під бандитового підборіддя, великим пальцем звів курок і націлив револьвер кудись у глиб складу. Тауер розтулив було рота, щось збирався сказати, Бог його знає що, але не встиг він і слова вимовити, як пролунав оглушливий гуркіт, неначе мінометний снаряд розірвався за кілька кроків од армійського окопу. З дула машини вирвалася яскраве жовте полум’я. А за мить ствол знову опинився біля бандитового підборіддя.
— То як, Джеку? — важко дихаючи, промовив новоприбулий. — Досі вважаєш, що це іграшка? А я думаю інакше. Я зараз натисну на гачок, і твої мізки полетять аж до Гобокена.
ВІСІМ
В очах Джека Андоліні Едді побачив страх, але не паніку. І не здивувався. Саме Джек Андоліні зацапав його після того як він не привіз вантаж кокаїну з Насау. Зараз він був молодший — аж на десять років, — але не вродливіший. Андоліні, якого великий мудрець і видатний наркаш Генрі Дін охрестив Старим Страшком, мав опуклий лоб печерної людини і величезну щелепу. Його руки були такими великими й довгими, що здавалися карикатурними. Він виглядав не лише як Старе Страшко, але і як Старе Дурко, хоча насправді був аж ніяк не дурним. Недоумки не ставали правою рукою таких, як Енріко Балазар. І хоч на ту мить Джек ще не видерся так високо, але 1986 року, коли Едді повертатиметься на літаку в аеропорт Кеннеді, везучи під сорочкою болівійський порошок вартістю двісті тисяч доларів, він уже буде помічником Балазара. У тому світі, в тому місці й часі, Андоліні став фельдмаршалом Скелі. У цьому ж, подумав Едді, є дуже велика ймовірність, що він рано втратить працездатність. Будь-яку. Якщо не гратиме за правилами.
Едді сильніше натиснув на револьвер, глибше затоплюючи його під підборіддя Андоліні. У повітрі стояв міцний сморід розлитого бензину і пороху, що миттєво витіснив запах старих книг. Десь у тінях сердито сичав Серджіо,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовки Кальї. Темна вежа V», після закриття браузера.