Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"

з’явився Маркус Ґольдман і почав колупатися в минулому. Він був певен, що Гаррі не винен. Він мав рацію, та я не могла сидіти склавши руки й чекати, коли він з’ясує правду. Тоді я вирішила писати йому записки… Підпалила те кляте авто, «корвет». Та йому начхати було на мої попередження! Тоді я вирішила підпалити дім.

Із показань Роберта Квінна

Сержант П. Ґегаловуд. Нащо ви це вчинили?

Роберт Квінн. Заради доньки. Коли знайшли Нолине тіло і все місто кипіло, вона, здається, дуже хвилювалася. Я бачив, що вона страшенно стривожена і якось дивно поводиться, без причини йде з «Кларксу». Того дня, коли в газетах опублікували Ґольдманові нотатки, вона сильно розлютилася. Я аж злякався. Виходив зі службової вбиральні й почув, як вона тихенько вислизнула задніми дверми. Вирішив простежити за нею.

Четвер, 10 липня 2008 року

Вона зупинилася на прогалині в лісі й хутко вилізла з авто; в руках у неї була каністра з бензином і балончик із фарбою. Вона завбачливо наділа садові рукавички, щоб не залишати відбитків пальців. Він насилу встигав за нею і дуже відстав. Коли вийшов на узлісся, вона вже написала свою погрозу на «рейндж-ровері» й тепер поливала бензином ганок.

— Дженні, стій! — заволав він.

Вона швидко черконула сірником і кинула його на підлогу. Двері зайнялися відразу. Полум'я було таке сильне, що вона відступила на кілька метрів і затулилася долонями. Батько вхопив її за плечі.

— Дженні, ти з глузду з'їхала!

— Тобі цього не збагнути, тату! Що ти тут робиш! Іди! Іди звідціля!

Він видеру неї з рук каністру.

— Тікай! — звелів він. — Тікай, поки тебе не впіймали!

Вона побігла до лісу і сіла до авто. Йому треба було позбутися каністри, та від переляку думки його геть переплуталися. Врешті він побіг на берег і сховав її в чагарях.

Із показань Дженні Е. Довн.

Сержант П. Ґегаловуд. Що було далі?

Дженні Довн. Я благала батька не втручатися в цю справу. Не хотіла, щоб він був до неї причетний.

Сержант П. Ґегаловуд. Але він уже й так був до неї причетний. І що ви робили далі?

Дженні Довн. Коли Пратт зізнався, що змусив Нолу зробити йому мінет, весь тягар ліг на нього. І якщо він спершу був певен, що все обійдеться, то тут майже здався. Він збирався все розповісти. Його треба було позбутися. І забрати в нього револьвер.

Сержант П. Ґегаловуд. То він зберіг зброю…

Дженні Довн. Так. То був його службовий револьвер. Він все життя був у нього…

Із показань Тревіса С. Довна

Тревіс Довн. Ніколи не прощу собі того, що я вчинив, сержанте. Вже тридцять три роки про це думаю. Мене це переслідує.

Сержант П. Ґегаловуд. Одного не розумію, як це ви, полісмен, зберегли ланцюжок, такий важливий доказ.

Тревіс Довн. Я не міг його позбутися. Той ланцюжок був моєю карою. Пам’яттю про минуле. Не було і дня, щоб я не замикався й не розглядав той ланцюжок. Та й не ризикував я нічим, бо хто б його в мене знайшов?

Сержант П. Ґегаловуд. А що ж Пратт?

Тревіс Довн. Він ось-ось мав заговорити. Після того, як ви дізналися про них із Нолою, він страшенно перелякався. Якось зателефонував, хотів мене побачити. Ми зустрілися на березі. Він сказав, що хоче у всьому зізнатися й укласти угоду зі слідством, а я повинен зробити те саме, бо правда все одно випливе нагору. Того ж таки вечора я приїхав до нього в мотель. Спробував умовити. Та він не поступався. Показав мені свій старий кольт тридцять восьмого калібру, він тримав його у шухляді тумбочки біля ліжка, і заявив, що завтра ж таки занесе його вам. Він збирався зізнатися, сержанте. Тоді я зачекав, коли він обернеться до мене спиною, і вбив його кийком. Забрав кольт і втік.

Сержант П. Ґегаловуд. Кийком? Як Нолу?

Тревіс Довн. Так.

Сержант П. Ґегаловуд. Те саме знаряддя вбивства?

Тревіс Довн. Так.

Сержант П. Ґегаловуд. То де він?

Тревіс Довн. Це службовий кийок. Ми ще тоді з Праттом вирішили: він сказав, що найкращий спосіб сховати знаряддя вбивства — це залишили його на видноті. Кольт і кийок були в нас при боці, коли ми шукали Нолу.

Сержант П. Ґегаловуд. То чому ви врешті позбулися кольта? І як той кольт і ланцюжок опинилися в Роберта Квінна?

Тревіс Довн. Дженні квапила мене. І я поступився. Після вбивства Пратта вона перестала спати. Дійшла до краю. Сказала, не можна тримати це вдома, — якщо поліція, розслідуючи вбивство Пратта, знайде їх, нам гаплик. І таки переконала мене. Я хотів закинути їх у море, де б їх ніхто не знайшов. Але Дженні так перелякалася, що випередила мене і, нічого мені не сказавши, попросила батька це зробити.

Сержант П. Ґегаловуд. Чому батька?