Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ні, неправда! Я дослухався ваших порад! Дотримувався тридцять одної вашої поради! Тільки завдяки цьому я написав свою першу книжку! І наступну! І все інше! Тридцять одна ваша порада, пам’ятаєте їх?
Гаррі сумно всміхнувся.
— Маркусе, хіба я можу їх не пам’ятати?
Берроуз, Різдво 1999 року
— З Різдвом, Маркусе!
— Подарунок? Дякую, Гаррі. А що це?
— Відкрийте. Це дисковий міні-плеєр. Здається, останнє досягнення техніки. Ви тут весь час нотуєте, що я кажу, а потім губите записи, і мені весь час доводиться товкти одне й те ж. То я вирішив, що ви зможете записувати все на плеєр.
— Чудово. Давайте.
— Що давати?
— Дайте мені першу пораду. Я буду ретельно записуватиму всі ваші поради.
— Добре. То які поради вам давати?
— Хтозна… поради для письменника. І для боксера. І взагалі для людини.
— Усе відразу? Добре. І скільки вам треба тих порад?
— Та бодай із сотню!
— Сотню? О ні, мені треба щось запасти й для себе, щоб було чого навчати вас потім.
— Вам завжди буде чого мене навчати. Адже ви великий Гаррі Квеберт.
— Я дам вам тридцять одну пораду. І даватиму їх найближчими роками. Але не всі відразу.
— Чому тридцять одну?
— Бо тридцять один рік — важливий вік. У десять років ви формуєтеся як дитина. У двадцять — як доросла людина. У тридцять ви стаєте чоловіком або й не стаєте. Тридцять один рік означає, що ви переступили межу. Який ви будете в тридцять один рік?
— Такий, як ви.
— Ох, не меліть дурниць. Краще ввімкніть плеєр і записуйте. Я даватиму вам поради в зворотному. Порада номер тридцять один. Це буде порада для книжки. Так ось, номер тридцять один: перший розділ, Маркусе, найважливіший. Якщо він не сподобається, ніхто далі не читатиме. Як ви хочете розпочати свою книжку?
— Хтозна, Гаррі. Гадаєте, мені колись пощастить?
— Що саме?
— Написати книжку.
— Я впевнений у цьому.
*
Він пильно глянув на мене і всміхнувся.
— Маркусе, незабаром вам виповниться тридцять один рік. І, бачте, вам поталанило: ви стали чудовою, чудовою людиною. Стати Неперевершеним — дрібниця, а стати чудовою людиною — це результат вашої тривалої й наполегливої боротьби з самим собою. Я вами пишаюся.
Він одягнув куртку і зав’язав шарф.
— Куди ви, Гаррі?
— Тепер мені треба йти.
— Не йдіть! Залиштеся!
— Не можу…
— Залиштеся, Гаррі! Побудьте зі мною ще трохи!
— Не можу.
— Я не можу вас утратити!
— Бувайте, Маркусе. Зустріч із вами була найчудовішою зустріччю в моєму житті.
— Куди ви?
— Мені треба десь чекати Нолу.
Він ще раз міцно обняв мене.
— Знайдіть кохання, Маркусе. Кохання надає сенсу нашому життю. Коли кохаєш, стаєш дужчий! Вищий. Ідеш далі.
— Гаррі, не покидайте мене!
— Бувайте, Маркусе.
Він пішов. Двері лишив відчинені, і я довго їх не зачиняв. Адже того разу востаннє бачив мого друга і вчителя Гаррі Квеберта.
Травень 2002 року, фінал університетського чемпіонату з боксу
— Готові, Маркусе? За три хвилини вихід на ринг.
— Гаррі, я боюся.
— Я й не сумнівався в цьому. Тим краще, бо як не боїшся, то й не переможеш. Пам’ятайте, боксувати — це як писати книжку… Не забули? Перший розділ, другий…
— Ага. Раз — ударив. Два — поклав на місці…
— Чудово, чемпіоне. Готові? Бачите, ми у фіналі чемпіонату, Маркусе! Ми вийшли у фінал! Подумати лишень, геть недавно ви билися тільки з боксерською грушею, а зараз — у фіналі чемпіонату! Чуєте, диктор каже: «Маркус Ґольдман, тренер — Гаррі Квеберт, Берроузький університет». Це ми. Гайда!
— Зачекайте, Гаррі.
— Що?
— У мене для вас є подарунок.
— Подарунок? Ви певні, що зараз вдала мить для подарунка?
— Цілком певен. Я хочу, щоб ви отримали його до поєдинку. Він у мене в торбі, візьміть. Не можу вручити його сам, бо я в рукавичках.
— Диск?
— Авжеж, це збірка! Я зібрав вашу тридцять одну пораду, все найважливіше. Про бокс, про життя, про книжки.
— Дякую, Маркусе. Я дуже зворушений. Готові до бою?
— Ще й як!
— Вперед.
— Зачекайте, у мене ще одне запитання…
— Маркусе, пора!
— Але ж це важливо! Я ще раз переслухав ваші записи, але відповіді не знайшов.
— Добре, запитуйте. Я слухаю.
— Гаррі, як дізнатися, що книжка закінчилася?
— Книжки — це як життя, Маркусе. Насправді вони ніколи не закінчуються.
Епілог
Жовтень 2009 року (через рік після виходу книжки)
— Про хорошу книжку, Маркусе, судять не лише за її останніми словами, а й за впливом усіх попередніх слів укупі. Десь через півсекунди після того, як людина дочитала вашу книжку до останнього слова, вона повинна залишатися під владою сильного почуття: на мить вона має забути про все, крім того, що допіру прочитала, дивитися на палітурку і всміхатися з легеньким смутком, бо їй бракуватиме ваших героїв. Хороша книга, Маркусе, — це книга, прочитавши яку, люди шкодують, що вона закінчилася.
На березі в Гусячій бухті, 17 листопада 2009 року
— Подейкують, ви написали нову книжку, письменнику.
— Це правда.
Ми сиділи з Ґегаловудом біля океану і пили пиво.
— Новий успіх неймовірного Маркуса Ґольдмана! — вигукнув Ґегаловуд. — І про що вона?
— Сподіваюся, ви прочитаєте. Тим більше, що і про вас там є.
— Справді? Можна глянути?
— І не мрійте, сержанте.
— Якщо книжка погана, повернете мої грошенята.
— Ґольдман більше не повертає грошей, сержанте.
Він засміявся.
— Скажіть, письменнику, хто вам підказав відбудувати цей дім і зробити його будинком для творчості молодих письменників?
— Якось саме на думку спало.
— «Письменницький дім імені Гаррі Квеберта». Як на мене, звучить дуже вдало. Та й узагалі, ви, письменники, такі люди, що качаєтеся наче вареники в сметані.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда про справу Гаррі Квеберта», після закриття браузера.