Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Ти вмирати не одразу. - посміхнулася ворожа Химерниця.

В голові все крутилося.

Ще один стрибок, і вона знову опинилася поряд із Дезіре. Червонява схопилася за другу руку дівчини. Дезіре закричала від болю. Ще ніколи їй не доводилося відчувати нічого подібного! Від такого нестерпного імпульсу більшість людей знепритомніли б. Дівчина через силу розплющила очі, змусивши себе подивитися на праву руку. Та покривалася тим самим сірим світлом. Все попливло перед нею. Червонява Химерниця стояла, мов у тумані. Те погане передчуття перед виходом із фортеці. Інтуїція ще ніколи її не підводила раніше. Не помилилась і цього разу.

- Ти просити мене вбити. - наступала на неї Химерниця, змушуючи робити підсвідомі кроки назад. - Я убити тебе повільно. За сестру.

Химерниця продовжувала тиснути, Дезіре задкувала, підкоряючись якимсь інстинктам. Як вона все ще лишалася на ногах і в свідомості, не знала навіть вона сама. Все довкола втратило для неї сенс. Все стало таким неважливим, байдужим. Таким непотрібним. Всі ці амаліони, луксори, Химерниці, чемпіони з їх обладунками. Навіщо це все? Які вони жалюгідні на тлі нескінченного часу, який поглинув мільйони таких, як вони. Дезіре хотіла попросити смерті. Чесно хотіла. Але не стала. Це тепер здавалося їй чомусь важливим. В все інше — таким далеким, начебто все відбувалося не з нею. З кимось іншим. Хтось інший народився Химерницею. Хтось інший все своє життя доводив собі та решті те, що зараз, після стількох років, здавалося таким дріб’язковим. Хтось інший уявив себе всесильним і кинувся стрімголов на двобій з ворогом у самісінькому центрі його армії. Комусь іншому відрубали руку. І цей хтось зараз помре. Дезіре посміхнулася. Напевно, цей хтось зовсім не хотів, щоби перед смертю він здавався слабким. Дівчина прикусила губу, щоб отримати трохи крові. У роті в неї давно пересохло. Ворожа Химерниця зовсім не чекала плювка в своє обличчя.

- Ах, ти! - червонява на секунду відвернулася, витираючи рукавом обличчя. - Вбити зараз.

Дівчина з волоссям кольору інею бачила, як Химерниця підняла руку і різко опустила свій меч. Дезіре відчула удар у груди. Може, навіть у все тіло разом. Світ закрутився перед нею з шаленою швидкістю. Вона не розуміла, що відбувається. Все розмилося, темна завіса вкрила її з головою. Такий стан невагомості заполонив її всю. Скільки вона у ньому пробула? Чи можна це сказати напевно? Чи існував тут час взагалі? Дезіре кліпнула очима. Різка зупинка. Її різко трусонуло і мало не знудило. Обриси навколо набули цілком упізнаваного характеру. Тревізо? Так, це вона. Химерниця з чорним волоссям щось говорила, схилившись над нею. Дезіре усміхнулася їй. Тревізо завжди була такою відданою. Волосся спало їй на обличчя і Дезіре здалося, що саме це заважає їй чути Химерницю.

Все добре, що ти там кажеш? Дівчина потяглася до неї рукою, намагаючись прибрати волосся. Але ніяк не могла торкнутися її обличчя. Дезіре насупилась. Вона опустила голову вниз, щоб розібратися в чому річ. Там, де мала бути права рука, безпорадно висів короткий обрубок.