Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Я вже не можу! - крикнула Делоріс звідкись із глибини.

Двісті метрів до фортеці.

Калібрісто склав два та два. Химерниця-підліток, яку він вважав не зовсім воїном, відвела до центру квадрата всіх похмурих. Вочевидь вона з ними взаємодіє якимось чином. Якщо вона перестане виконувати свою частину роботи через брак сил…

- Готуйся! - скомандував чемпіон всього за секунду до того, як дві армії зійшлися у запеклій битві.

Між союзниками і фортецею розміщувалися сили ворожої армії. Ці війська не дадуть їм дістатися фортеці. Все залежатиме від того боку квадрата, що вигризатиме союзникам шлях до спасіння. Граваліони навалилися неймовірним валуном. Всю важкість битви можна було відчути ледь не по перших ударах мечів. Похмурі надавали таку підтримку, яку могли. Поодинокі вороги кидали зброю, хапаючись за голову або зовсім падаючи на землю. Колючий квадрат відразу приймав таку жертву. Химерниці не заспокоювалися ні на мить і весь час випускали стріли на всі боки. Декілька новоприбулих ворожих Химерниць почали поливати своїми смертельними лініями з прозорої сили війська коаліції. Але жодна така стріла не досягла мети. Жеместьє і Ревіаль працювали кожна за двох, створюючи ще більше щитів поверх голів союзних солдатів, відбиваючи випади ворожих Химерниць.

Звіряче виття неймовірної сили заглушило всі інші звуки бою. Калібрісто озирнувся одним із своїх дивних ривків голови. На тих ворогів, що перегородили їм шлях до відступу, напали звірі. Небо потемніло. Птахи різко спускалися з небес і дзьобами пробивали черепи амаліонів та граваліонів. Вони клювали, дряпали пазурами. Чемпіон бачив, як у бій вступили вовки, ведмеді, тигри та інші усілякі звірі. Така підмога — зараз саме те, що треба.

- Назад! - заволав Калібрісто, нагадуючи всім, що їм треба відступати.

Сто п'ятдесят метрів.

До фортеці залишалося не так і далеко. Але ще все може статися. Подрібнювачі добре допомагали. Але вони переважно зосередилися на правому фланзі людей. Усі розуміли, що, якщо прорив і станеться, то саме там. Чемпіони билися відважно та чітко. Завчені до автоматизму швидкі смертельні удари. Вміле використання своїх лат, своїх особливостей захисних конструкцій, включаючи два збірні щити на кожній із рук, важкий та довгий меч. Все це робило з чемпіонів безстрашних практично невразливих бійців. І все ж таки вони почнуть втомлюватися. Вони почнуть помилятися. Стрій почне втрачати свою витонченість. Але не зараз. Звірі прийшли на допомогу якраз вчасно. Заклиначі не побоялися підійти досить близько, щоб використати всі свої можливості. Розігнавши сили ворога за квадратом, звірі кинулися на допомогу, обтікаючи побудови коаліції. Поки амаліони і граваліони боролися зі звірами, що напали на них, квадрат не зупинявся. Квадрат йшов до своєї мети. Усередині побудови залишалися лише луксори у людській формі. Проти граваліонів з мечами їм робити не було чого. Калібрісто швидким поглядом оцінив їхню кількість у двісті особин.

Сто метрів до фортеці.

- Прискоритись! - скомандував Калібрісто. Він побачив бічним зором орієнтири. Перед початком вилазки він стояв на цьому самому місці. Сто двадцять метрів. Значить, тильна сторона квадрата знаходиться на відстані сімдесяти метрів від фортеці. Саме на стільки метрів зможуть прицільно бити його лучники. Квадрат вже увійшов до зони їхньої досяжності! Останній ривок. Передня лінія відбивалася від атак граваліонів. Але це було просто. Усі похмурі підтяглися до неї, коли стало зрозуміло, що звірі та лучники відбили намагання ворога нападати ззаду та з флангів. Калібрісто чув, як ворожі командири віддають накази. Він оцінив поле бою. Нескінченні сірі шоломи синьопиких. Сині стрілки над головами. Сині щити над головами. Стріли летіли в один і інший бік, залишаючи після себе лише свист. Із зеленими окантовками, сірими, білими. Різноманітність форм і кольорів до сьогодні було небаченим для нього видовищем. Воїн відкрив рота, спостерігаючи за цією фантастичною картиною. Союзні Химерниці добре себе показали повністю витримавши заочні дуелі з ворожими і прикривши військо. Квадрат підходив дедалі ближче до фортеці. Ніхто не кинувся їх переслідувати. Тільки ворожі Химерниці все ще намагалися самотніми пострілами дістати хоч до когось. Калібрісто зупинився.

Він дивився праворуч. Туди, звідки до них тяглася інша сіра маса, яка за кілька секунд змішається з тими ворогами, що вже перед ними. У такій мішанині ні в кого б не було жодного шансу пробитися.

- Ні, навіть не думай, генерале! - суворо сказав йому один із чемпіонів. - Ми зробили, що могли.

- Так, Гертіро, так. - роздратовано закивав командир, не зводячи очей із правого флангу.

Настала його черга заходити за ворота. Але він не міг змусити себе це зробити. Два чемпіони схопили його під руки і затягли до фортеці. Може, вона повернулася?

- Ви її бачили? Зодему? - крикнув Калібрісто своїм солдатам на стіні.

Ті лише похитали головою. Чемпіон зняв такий жаркий шолом, заплющив очі і витер спітнілий лоб. Обличчя його стало зовсім темним.

Дезіре схрестила з червонявою погляди. Мечі теж схрещені. Порожні сірі очі ворога. Взагалі, сірий — огидний колір. Жодної витонченості та вишуканості. Начебто, ти не знав, який колір собі вибрати, узяв один, потім інший. Всі вони наклалися один на одного, змішалися, а в результаті і вийшов цей мерзенний сірий колір. Під такий колір одяг навіть складно підібрати.

Один меч проти двох. Чому вона обрала свідомо слабший варіант ведення бою? Ця думка не давала Дезіре спокою. Вони все ще намагалися натиснути одна на одну сильніше. Химерниці стояли на відстані подиху. Дезіре раптово почала усвідомлювати, чому ворожа Химерниця не використовує другий меч. Супротивниця пустила в хід вільну руку. Схопившись за лікоть Дезіре, червонява усміхнулася.

- От і все. - тріумфально сказала вона зі своїм акцентом.

Дезіре миттєво відчула пекучий біль у руці. Вона хотіла відстрибнути, але Химерниця її втримала. У руці щось відбувалося. Дівчина глянула на свій лікоть. Він весь покривався сірим серпанком. Нестерпний гострий біль пронизав її в саме серце. Дезіре закричала, зробивши відчайдушну спробу вирватися. Меч із лівої руки випав. Дівчина розуміла, що її рука вмирає. Вона буквально відчувала, як відмирає шкіра, м'язи, сухожилля та кістки, кров перестає нести у собі життя. Кров чорніє у її жилах. Химерниця вдарила її по обличчю і Дезіре випустила і другий меч. Червонява махнула своєю зброєю. Дезіре скрикнула і відійшла на крок. Її розум не міг повірити в те, що на землю впала її власна рука. Відсічена по плече. Дівчина продовжувала задкувати.