Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Тобі щось потрібно?

- Хіба я просто не можу прийти до молодшого брата? – зігнула брову дівчина.

- Можеш. Але найчастіше ти приходиш не за цим! Що тобі потрібно?

- Ти змінився! Постійно сидиш у своїй кімнаті! У тебе є секрети?

- Ліла, кинь, які секрети! Мені просто краще тут думати!

- Але користі поки твої роздуми не принесли! Ми втратили кілька місяців через твоє перемир'я! І тому ми з радниками вирішили, що час із цим закінчувати! У нас уже є достатньо сил, щоб пробити оборону у Віджио, а потім повернути всі вкрадені Мої землі! Якщо ти не забув, батько віддав їх мені!

«Не твої, а моїх предків! Слизька ти тварюка!» - спідлоба глянув на неї Морл, усе-таки сівши в кріслі нормально.

- Ви вже вирішили? Провели збори без мене?

– Це для загального блага! Ми не зможемо діяти, поки ти не підпишеш наказ про наступ!

- Не підпишу! – відрізав молодий король.

- Тоді я сама самотужки захоплю ці землі! Мені вже сто років! Визнай, що я розумніший за тебе! Я б не допустила, щоб ті бранці втекли! Їх треба було вбити ще в особняку Локстерн, а не тягнути до Голдену!

- Ти ж знаєш! Мені були потрібні їхні таємниці!

- Вони собі краще язики відріжуть, ніж тобі щось скажуть! Скільки ти їх катував? Вони навіть біль терпіли! А тепер вони на Резенфорді замок будують!

- На притулку магів? Але ж люди побоюються цих місць!

- Вони розвіяли казки про світлих ельфів! Ніхто вже не вірить у їхнє існування! Вони всі вимерли сто років тому!

Морл важко зітхнув. Загалом вона мала рацію. Хлопець відійшов до вікна і подивився на грозове небо.

- Ми не повинні сидіти склавши руки! Нам потрібно виступити проти Мерліна та знищити повстанців! – продовжила Леліла. - Граф Карбрі зазнав поразки! Йому не вдалося вбити Гармонію! Ці двоє, як скалка в п'яті! Їх потрібно знищити насамперед! Вони повинні померти в муці та на самоті!

- Ти думаєш це вони таке створили з Карбрі? - ця новина трохи здивувала Морла. Останнім часом він намагався зосередитись виключно на імперії. Справи герцогства його не торкалися. Тим більше він намагався уникати розмови про Мерліна, Раду та Альбрехт.

- Свідків не лишилося! Я не знаю яким заклинанням їх знищили! Якби їх спалили, залишилися б сліди! Але вони, наче самі обсипалися прахом.

- Ти маєш припущення, яким заклинанням їх убили?

  - Ні! Я вивчала книги з магії у нашій бібліотеці, але нічого подібного не знайшла! Такий ефект може дати лише сильний вогонь, або… – Леліла замислилась. – Колись я вже бачила таке…. Мою матір убили у такий спосіб, і тоді теж не було слідів вогню!

- Ти говорила твоя мати померла від старості!

- Вона була безсмертна! Про яку старість ти говориш? Просто в одну мить її тіло постаріло, ніби вона була смертною жінкою, і... обсипалося порохом. – в очах Леліли спалахнула ненависть.

- Але ні Ради, ні Альбрехта тоді не було! Тоді вони не причетні до цього! Хто ж володіє такою сильною магією, що може зістарити людину за кілька секунд? У мене не вкладається у голові.

- За те Мерлін був… - прошипіла принцеса. - Він був на Землі і, мабуть, там навчився цього заклинання! Так що, Морле, вирішуй!

- Дай мені кілька днів на роздум!

За вікном пролунав оглушливий гуркіт грому. Затремтіли шибки.

- Три дні! Алеьвійсько готувати я почну вже зараз! Я надішлю в герцогство дезінформацію! Нехай чекають на нас за перевалом, а ми в той час нападемо з моря!

Морл згідно кивнув, і махнув їй рукою, сказавши цим, що хоче побути один. Коли двері за зведеною сестрою зачинилися, хлопець знову повернувся до вікна.

- Арел, ну де ж ти? Пройшло вже стільки часу з нашої останньої зустрічі! Розумієш, у мене немає вибору! Мені доведеться порушити перемир'я! Якщо за ці три дні ти не з'явишся ... - Морл подивився в далечінь, ніби шукаючи її поглядом. – Я підпишу наказ! Сорель Айстра батьківщина моїх предків! Я не віддам її!