read-books.club » Фантастика » Дивний світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Дивний світ"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дивний світ" автора Олександр Іванович Шалімов. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 155 156 157 ... 189
Перейти на сторінку:

— Ви можете їхати негайно, панове, — ввічливо сказав за сніданком Зундуйн Очир — представник монгольського Міністерства закордонних справ.

Він зустрів експертів на аеродромі, провів їх у готель і тепер сидів разом з ними в маленькому заскленому павільйоні ресторану.

Парував гарячий плов, приправлений яблуками, аличею й тонко нарізаними скибочками моркви. Айран[200], монгольський сир і густий міцний чай доповнювали нескладне меню.

— Мені доручено супроводжувати вас до Тонхіла, — продовжував Очир. — Це за чотириста кілометрів звідси, біля підніжжя Алтаю. Там ви зустрінете нашого геолога Батсура з караваном машин, коней і верблюдів. Батсур — член комісії експертів. Він поїде з вами на Адж-Богдо. Ми хочемо спробувати провести машини через перевал Тамч-Даба в Монгольському Алтаї. Там проходив старий караванний шлях до Китаю, але ним давно перестали користуватися. Дорога покинута…

Озеров із сумнівом похитав головою.

— Навряд чи машини пройдуть через Тамч-Даба.

— Підрозділ саперів уже ремонтує дорогу на північному схилі Алтаю, — пояснив Очир. — Вони отримали наказ забезпечити спуск вашого каравану в Барун-Хурай — велику западину, розташовану між Монгольським Алтаєм та Джунгарською Гобі. Далі все залежатиме лише від вас. Машини доставлять експедицію до підніжжя північного схилу Адж-Богдо. Почнете працювати. Через декілька днів прибудуть коні й верблюди, тоді зможете дослідити центральну частину Адж-Богдо. Роботи розраховані на місяць. Якщо виявиться необхідним, термін може бути продовжений за бажанням одного з експертів.

Розмова велася по-російськи. Містер Пігастер неквапливо жував плов, запивав чаєм, байдуже поглядав у вікно. Там по вузькій мощеній вулиці караван нав’ючених верблюдів обережно пробирався повз легкові й вантажні машини, що стояли біля під’їздів.

Верблюди витягали довгі шиї й протяжно ревли; гортанно покрикували смагляві погоничі, зодягнені в яскраві халати і високі повстяні шапки. За плоскими жовтими дахами виднілися порослі лісом схили невисоких гір, а над ними яскраве синє небо.

— Прошу вибачення, панове, — звернувся по-англійськи до Тумова Пігастер. — Коли і як ми можемо рухатися далі? Ми мусимо поспішати. Дуже поспішати…

— Пропонують хоч зараз, — сказав Тумов. — Але мені здається, нам слід перепочити і виїхати завтра вранці.

— На чому ми полетимо? — примружився Пігастер.

— А ми не полетимо, — пояснив Тумов, наливаючи собі холодного айрану. — Ми поїдемо на вантажівках, потім на верблюдах, потім на конях і, на закінчення, підемо пішки.

— Ви, звісно, жартуєте.

— Навіть не думав…

— Тоді я протестую, панове, категорично протестую. Це перекреслює всі плани. Потрібні літаки, вертольоти, всюдиходи. Так, панове, якщо у вас їх немає, Америка може доставити все це через два-три дні.

— Я у відчаї, містере Пігастер, що вас так турбує спосіб пересування, — втрутився по-англійськи Очир. — Я у відчаї й від того, що ваші американські літаки й вертольоти, які, безперечно, дуже хороші, будуть тут у Гобі так само безпорадні, як і наші. Гостинність не дозволяє нам іти на ризик. Ми не можемо дозволити, щоб хоч одна волосина впала з голови когось із членів високої комісії.

Тумов ледь помітно підморгнув Озерову, поглядаючи на лисину Пігастера.

— Там, на далекому півдні, — продовжував Очир, — лежить пустеля, що оточує пустельні безлюдні гори. Там немає селищ, немає навіть стійбищ, немає складів пального, немає аеродромів. Постійні вітри й бурани надзвичайно утруднюють посадку літаків і роблять неможливим використання вертольотів.



— Літаки й вертольоти літають навіть в Антарктиці, — відзначив Пігастер.

— Літають і тут, коли немає іншого виходу, — спокійно сказав Очир. — Звісно, можна було б підшукати посадковий майданчик і обладнати його для прийому експедиції. Але на це знадобляться ще тижні. І навіть добравшись літаком до підніжжя Адж-Богдо, однаково доведеться чекати там прибуття коней. А на машинах комісія добереться за п’ять-шість днів. У наших краях машина й кінь надійніші від найновітніших літаків, панове.

— Вирішено, — голосно проголосив Тумов. — Їдемо на машинах. Голосую! Хто за?

Пігастер сліпуче посміхнувся.

— Бачу, що залишився в меншості. Свій протест сьогодні увечері вручу письмово.


* * *

Шостий день пробивався караван машин на південний схід, до підніжжя далекого Адж-Богдо. За допомогою саперів були пройдені круті уступи Тамч-Даба, хоча містер Пігастер на кожному привалі твердив, що перевалу вони не візьмуть і лише марно гають дорогоцінний час. Коли вервечка машин піднялася на перевал і мандрівники побачили червоно-оранжеве сонце, що випливало з-за запорошеної імли безкраїх пустель, Тумов сказав американцеві:

— Ну ось, усе гаразд. Залишилася менша половина.

— Треба ще спуститися, — сухо відзначив Пігастер, кутаючись у хутряну куртку. — Цікаво, яка тут висота, містере Тумов?

— Дрібниці. Всього дві тисячі сімсот п’ятдесят метрів над рівнем моря. Рівно на кілометр нижче, ніж гребінь Адж-Богдо.

Пігастер похитав головою, але нічого не сказав. Після від’їзду з Кобдо він посміхався все рідше.

До вечора машини спустилися з перевалу.

Попереду лежали жовті плато Барун-Хурая. Далеко на південному сході, за грядою невисоких горбовин, які ледве проступали на обрії, була Заалтайська Гобі. Смалький вітер гнув до самої землі пучки висохлої трави. Курні смерчі здіймалися високо в повітря на пустельних косогорах і зникали, мов примари. Низьке сонце тьмяне світило крізь запорошену завісу. Невидимий пісок колов обличчя і скрипів на зубах.

Із кабіни першої машини виліз молодий кругловидий монгол у ватянці й фетровому капелюсі з ремінцем біля підборіддя — геолог Батсур, доцент улан-баторського університету; пригинаючись на вітрі, підійшов до Озерова.

— Десь тут має бути стійбище аратів, — почав він, намагаючись перекричати свист вітру. — Станемо на нічліг біля них…

— Арати тут за перевалом, — здивувався Озеров, — відколи?

— Пробують освоювати пустелю, — посміхнувся Батсур. — Вже декілька років приходять зі стадами до підніжжя південного схилу хребта, але туди, — він указав на південь, — далеко не заходять. Туляться до гір. А

1 ... 155 156 157 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивний світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дивний світ"