Читати книгу - "Дивний світ"

title=" Гіпноз — близький до сну стан людини і вищих хребетних тварин, що виникає під впливом дуже сильних раптових або дуже слабких одноманітних зовнішніх подразників; у людини гіпноз виникає також під впливом словесного навіювання. ">[197] та спіритизмом[198].

— Уряд Монголії добре робить, що дає можливість оглянути місце катастрофи, — заявив він. — Політики навіть у Азії з роками стають розумнішими і намагаються не роздмухувати конфліктів.

— Який конфлікт? — заперечив Ігор. — Невже ви гадаєте, що загибель вашого супутника — справа людських рук?

— А невже ви гадаєте інакше? — зблиснув зубами Пігастер.

— Певна річ. Або аварія приладів, або природне явище.

— Аварія приладів виключена. Всі прилади працювали блискуче, містере Тумов.

— Ну а, наприклад, зіткнення з метеоритом? — примружився Ігор.

— Виключено. Скажу вам по секрету: наш супутник був оснащений спеціальним запобіжним пристроєм, який перетворював зустрічні метеорити на пару.

— Це не секрет, — відзначив Ігор. — Але запобіжний пристрій міг відмовити…

— Неймовірно. І взагалі вірогідність зустрічі з метеоритом абсолютно нікчемна.

— Згоден. Проте вона існує. Ми з вами запустили вже не один десяток штучних супутників. І ось, нарешті, ця нікчемна вірогідність здійснилася.

— О, містере Тумов, наш останній супутник — це ціла літаюча лабораторія. Там усе було передбачено. У такому супутнику могли б летіти декілька людей… Прилади були розраховані на багаторічну роботу.

— Та все ж ваш супутник загинув через якусь непередбачену випадковість, — рішуче заявив Тумов.

— Випадковість — так, — сліпуче посміхнувся американець, — непередбачену — ні.

— Даруйте, не розумію.

— Або не хочете зрозуміти, любий містере Тумов… Можливо, що ніхто не мав наміру свідомо знищити нашу літаючу лабораторію. Це сталося випадково, наприклад при випробуванні якоїсь нової зброї. Як це у вас мовиться: цілився в корову, а поцілив у ворону.

— У нас мовлять не зовсім так, але це не має значення, — відзначив Тумов. — Мене цікавить інше: невже ви самі, містере Пігастер, вірите у висловлене вами припущення?

— Це офіційна точка зору державного департаменту. — Вперше слова Пігастера не супроводилися посмішкою. — Я американець, сер.

— Але ви й учений, якщо не помиляюся. Ви уявляєте, що означає «випадково поцілити» в супутник, що летить із космічною швидкістю на висоті двох тисяч кілометрів над поверхнею Землі. Яка зброя могла виконати таке завдання?

— Цього я не знаю, але хотів би дізнатися.

— Шляхом огляду місця, над яким трапилася катастрофа?

— А чом би й ні?

— Тому, що коли серйозно дотримуватися вашої офіційної точки зору, то «зброю», яка знищила супутник, можна шукати де завгодно, в будь-якій точці планети або… навіть за її межами, що набагато вірогідніше.

— Не зовсім так, містере Тумов, — знову зблиснув зубами Пігастер, — не зовсім так. Я вже мав задоволення пояснити вам, що наш супутник — це ціла літаюча лабораторія. Там були сотні приладів, які безперервно передавали покази по радіо. Аналіз останніх показів приладів свідчить, що супутник отримав удар по вертикалі знизу. Удар був викликаний не снарядом і не хвилею вибуху, а радше якимсь потужним випромінюванням, наприклад потоком нейтронів.

— Яка нісенітниця! — закричав Тумов — Потужний потік нейтронів, джерелом якого є Земля!

— Я сказав, наприклад, потоком нейтронів, — ласкаво посміхнувся Пігастер. — Це могли бути не нейтрони, а якісь інші частинки. Якщо вдасться знайти рештки супутника…

— Що вціліли після падіння з висоти двох тисяч кілометрів?

— Конструкція супутника передбачала й таку можливість. Окремі контейнери могли досягти поверхні Землі.

— Якби вдалося знайти хоч один болт із вашого супутника, це було б чудово, — задумливо сказав Тумов. — Тоді багато що прояснилося б. Боюся лише, що це нездійсненне завдання. Легше знайти голку, скинуту в джунглі з літака.

— Все ж таки спробуємо знайти, — знову заусміхався Пігастер. — І раптом знайдемо не голку, а щось більше! Це було б ще чудовіше.

— Ви маєте на увазі джерело нейтронного випромінювання? — втрутився в розмову Озеров.

Він поставив питання по-французьки, посоромившись продемонструвати перед американцем свою, як він сам уважав, дуже кепську англійську вимову.

Пігастер і Тумов обернулися до Озерова, що сидів позаду них. У очах американця зблиснула настороженість. У питанні йому видалася пастка. Втім, він швидко дав собі раду.

— Джерело навряд чи, — сказав він, також переходячи на французьку, — радше якісь сліди. Променева установка такої потужності — складна споруда. Сліди в пустелі мають залишитися. Якщо мені дозволять безперешкодно пересуватися по всьому району…

— Можете не сумніватися в цьому, — вставив Тумов.

— Тоді щось знайдемо, — з поклоном закінчив Пігастер.

— Здається, треба шукати не «сліди», а саме джерело випромінювання, — твердо сказав Озеров. — Я також схильний думати, що воно десь там існує.

Озеров зробив довгу паузу.

Американець здивовано підвів брови і, ледь примружившись, чекав.

— Але це природне джерело випромінювання, а не штучне, — підсумував Озеров.

— Ах ось що, — розчаровано посміхнувся Пігастер. — Цікаво, дуже цікаво… Три голови, три точки зору, — продовжував він по-англійськи, звертаючись до одного Тумова, і, помовчавши, запитав зовсім тихо: — Містер Озеров, випадково, не письменник?

— Що ви, він геолог, — трохи образився за приятеля Тумов. — Досить відомий геолог.

— Ах, цей Озеров, — знову здивувався Пігастер. — Автор ядерної гіпотези Землі? О-о!.. Росія висунула в комісію провідних учених. О-о, мені випала велика честь… О-о-о! — Він замовк і відтак додав, мовби про себе: — Цікаво, дуже, дуже цікаво… О’кей.

Літак уже йшов на посадку. На горбатих, покритих плямами зелені схилах виднілися безладно розкидані жовті й білі будиночки. Це було місто Кобдо — центр одного із західних аймаків[199] Монгольської Народної Республіки.

* * *