Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Він кивнув на кілька ярдів важких ланцюгів, якими було спутане його оголене тіло.

— Так. Якщо ми не помилились у своїх підозрах щодо вас.

— Зрозуміло. Можна запитати, чи змінить якось справу моя цілковита невинуватість у цьому страхітливому злочині?

«Сумніваюся. Навіть якщо ви не винуваті». Ґлокта кинув на стіл закривавлений клапоть білої тканини.

— Це знайшли в руці у принца.

Тулкіс спантеличено втупився у тканину. «Наче ще ніколи її не бачив».

— Вона повністю збігається з розривом на предметі одягу, знайденому у ваших апартаментах. На предметі одягу, також щедро заляпаному кров’ю. — Тулкіс поглянув на Ґлокту великими очима. «Можна подумати, ніби він гадки немає, звідки той там узявся». — Як би ви це пояснили?

Посланець зі спутаними за спиною руками нахилився над столом якнайдалі вперед і швидко, неголосно заговорив.

— Прошу, послухайте мене, очільнику. Якщо агенти Пророка дізналися про моє завдання — а вони рано чи пізно дізнаються про все, — то вони не зупиняться ні перед чим, аби не дати йому завершитися успішно. Ви знаєте, на що вони здатні. Якщо ви покараєте мене за цей злочин, це буде образою імператора. Ви грубо відіпхнете його дружню руку, та ще й дасте йому ляпаса. Він заприсягнеться помститись, а якщо Утман-ул-Дошт заприсягся... моє життя не має жодного значення, та моє завдання не може зазнати невдачі. Наслідки... для наших країн... будь ласка, очільнику, благаю вас... Я знаю, що ви — людина з відкритим розумом...

— Відкритий розум подібний до відкритої рани, — прогарчав Ґлокта. — Вразливий до отрути. Схильний до нагноєння. Часто дає своєму власникові лише біль.

Він кивнув Фростові, й альбінос обережно поклав на стіл письмове зізнання та підсунув його білими пальцями до Тулкіса. Поставив біля документа пляшечку з чорнилом і відкрив латунну кришку. Поруч поклав перо. «Усе чисто й гарно — навіть фельдфебель би не доскіпався».

— Це ваше зізнання. — Ґлокта махнув рукою на документ. — Коли що.

— Я не винен, — майже пошепки промимрив Тулкіс.

У Ґлокти роздратовано засіпалось обличчя.

— Вас коли-небудь катували?

— Ні.

— Ви коли-небудь бачили, як проводять тортури?

Посланець ковтнув.

— Бачив.

— Тоді ви маєте певне уявлення про те, чого очікувати.

Фрост підняв кришку Ґлоктиної скрині. Полички всередині піднялися й розкрилися так, як уперше розгортає крильця величезний показний метелик, демонструючи Ґлоктині інструменти в усій їхній блискучій, магнетичній, жахливій красі. Він же дивився, як очі Тулкіса наповнюються страхом і зачудуванням.

— Я найкращий серед найкращих у цьому. — Ґлокта протяжно зітхнув і зчепив руки перед собою. — Це не привід для гордощів. Це факт. Якби це було не так, ви б не були зараз зі мною. Я кажу вам це, щоб ви не сумнівалися. Щоб ви змогли відповісти на моє наступне запитання без ілюзій. Подивіться на мене. — Він зачекав, поки темні очі Тулкіса не зустрілися з його очима. — Ви зізнаєтеся?

Пауза.

— Я невинуватий, — прошепотів посол.

— Я питав не про це. Спитаю знову. Ви зізнаєтеся?

— Не можу.

Вони на одну довгу мить подивились один на одного, і Ґлокта перестав сумніватися. «Він невинуватий. Якби він міг прокрастися по стіні палацу та пробратись у принцове вікно так, щоб його не помітили, він би, певно, також зумів би нишком утекти з Аґріонта, перш ніж ми про щось би здогадалися? Навіщо залишатись і спати, повісивши в шафі свій закривавлений одяг і чекаючи, коли ми його знайдемо? Це настільки очевидний ланцюжок зачіпок, що за ним пройшов би й сліпий. Нас дурять, і навіть не витончено. Покарати не ту людину — це одне. Але дозволити пошити себе в дурні — це інше».

— Секунду, — пробурмотів Ґлокта. Він вибрався зі стільця й посунув до дверей, обережно зачинив їх за собою, пошкандибав, кривлячись, сходами до наступної кімнати та ввійшов.

— Що ти там у біса робиш? — загарчав на нього архілектор.

Ґлокта схилив голову, демонструючи глибоку пошану.

— Я намагаюся встановити правду, Ваше Преосвященство...

— Що ти намагаєшся встановити? Закрита Рада чекає на зізнання, а про що ти патякаєш?

Ґлокта перехопив гнівний погляд архілектора.

— А що, як він не бреше? Що, як імператор справді бажає миру? Що, як він невинуватий?

Сульт відповів йому поглядом холодних блакитних очей, круглих від здивування.

— Ти чого позбувся в Гуркулі — зубів чи, бляха-муха, розуму? Кого колише невинуватість? Нас зараз цікавить те, що потрібно зробити! Нас зараз цікавить необхідне! Нас зараз цікавить чорнило на папері, який ти... ти... — у нього з рота мало не йшла піна, він стискав і розтискав кулаки від люті, — ...ах ти калічний огризок людини! Змусь його підписатися — тоді ми зможемо з цим закінчити й почати облизувати сраки у Відкритій Раді!

Ґлокта схилив голову ще нижче.

— Звичайно, Ваше Преосвященство.

— То твоя збочена одержимість правдою ще створюватиме мені сьогодні проблеми? Я волів би орудувати не лопатою, а голкою, та я в будь-якому разі викопаю з цього гада зізнання! Мені послати по Ґойла?

— Звісно, ні, Ваше Преосвященство.

— Трясця, просто піди туди та змусь... його... підписатися!

Ґлокта почовгав геть із його кімнати, буркочучи, витягуючи шию то туди, то сюди, потираючи зболілі долоні, крутячи піднятими до вух плечима, що нили, і чуючи, як клацають у них суглоби. «Важкий допит». Северард сидів на підлозі навпроти, схрестивши ноги та притулившись головою до брудної стіни.

— Він підписався?

— Звісно.

— Чудово. Ще одну таємницю розгадано, так, шефе?

— Сумніваюся. Він не пожирач. Принаймні не такий, як Шікель. Повір мені, він відчуває біль.

Северард знизав плечима.

— Вона сказала, що кожен із них має свої здібності.

— Так. Так. — «Але все ж таки». Ґлокта, замислившись, витер сльозливе око. «Хтось убив принца. Комусь його смерть могла щось принести. Мені б хотілося знати, хто це, навіть якщо це не обходить більш, нікого». — Мені ще треба поставити кілька запитань. Вартовий біля принцових апартаментів минулої ночі. Я хочу з ним поговорити.

Практик підняв брови.

— Чому? У нас же є документ, хіба ні?

— Просто приведи його.

Северард розправив ноги й підскочив.

— Ну, гаразд, ви тут головний. — Він відштовхнувся від забрьоханої стіни та неквапом пішов уздовж коридору. — Зараз прийде один Лицар Тіла.