Читати книгу - "Безсоння"

Луїза потягнулася до обручки, яка замінила першу, і взяла її в руки. Поки вони розглядали її, над підлогою розлилося примарно-золотаве світіння, яке ущільнилося в третю обручку. Як і в перших двох, із внутрішнього боку був напис: «Е. Д. — Е. Д. 5-8-87».

Ральф пригадав ще одну розповідь — не довгу казку Толкіна про персні, а розповідь лікаря Цейсса, яку він читав дітям сестри Керолайн на початку п’ятдесятих. Минуло стільки років, але Ральф ніколи не забував цю казку, більш глибоку й хвилюючу, ніж звичні оповідки лікаря про пацюків і котів. Казка називалася «П’ятсот капелюхів Бартолом’ю Каббінса» — не дивно, що він згадав про неї зараз.

Бідолаха Бартолом’ю, на жаль, прийшов у місто із села саме в той момент, коли там був Король. У присутності монарха всі його піддані мусили знімати капелюха, і Бартолом’ю безуспішно намагався впоратися із цим завданням: щоразу на місці знятого капелюха з’являвся точнісінько такий же.

(— Ральфе, що відбувається? Що це означає?)

Він похитав головою, переводячи по колу погляд з одного персня на інший. Три однакових персні, як і капелюхи бідолашного Бартолом’ю Каббінса, які він намагався зняти.

Хоча ні, за деякий час капелюхи на голові нещасного Бартолом’ю почали змінюватися, стаючи все вищими й вигадливішими.

«Невже те саме буде відбуватися й з перснями, Ральфе? Ти впевнений?»

Ні, він так не вважав. Піднявши перший з них, Ральф відчув різкий біль. Луїза, однак, не виявила ніяких ознак фізичного дискомфорту.

«І голоси — я не чув їх, коли Луїза піднімала другий перстень».

Ральф нахилився й підібрав третій. Ні болю, ні крику предметів, які були тут стінами, — лише тихий спів. А в цей час на місці попередніх перснів матеріалізувався четвертий, але Ральф лише мимохідь глянув на нього. Він дивився на перший перстень, що лежить між лінією любові й лінією життя на долоні правої руки.

«Один перстень, щоб правити всім сущим, — подумав він. — Один перстень, щоб зв’язати їх усіх. І це саме ти, красунчику. Усі інші — підробка».

Це можна й перевірити. Ральф приклав персні до вух. Той, що в лівій руці, мовчав; у правій же — той, якого він дістав із савана, — слабко відлунював останнім зойком чорної кулі.

Перстень у правій руці був живий.

(— Ральфе?)

Холодний, вимогливий потиск руки Луїзи. Ральф глянув на неї й викинув перстень з лівої руки. Підняв іншу руку і, як у телескоп, уважно подивився на напружене, дивно молоде обличчя Луїзи крізь обручку.

(— Ось він. Інші — лише щось на кшталт чисел у складному математичному завданні.)

(— Ці персні нічого не означають?)

Ральф завагався, не знаючи, що відповісти… Тому що персні були важливі. Але Ральф не знав, як вилити інтуїтивне розуміння в слова. Доки фальшиві кільця продовжують з’являтися на підлозі, мов капелюхи на голові бідолахи Бартолом’ю, майбутнє, проявне саваном навколо Громадського центру Деррі, залишалося єдиним можливим майбутнім. Однак перший перстень, який Атропос украв у Еда (можливо, коли той спав поруч із Елен у затишному будиночку, тепер порожньому), міг усе змінити.

Дублікати були фальшивками, що зберігають форму КА, — так спиці, які променями вибігають із маточини, зберігають форму колеса. Оригінал, однак…

Ральф подумав, що оригінал і був тією маточиною: один перстень, щоб зв’язати їх усіх.

Він сильно стис перстень, відчуваючи, як той врізається в долоню, а тоді опустив у кишеню.

«Одного нам не сказали щодо КА, — подумав Ральф. — Вони не попередили про хитрість. Точнісінько так стара, бита життям риба не зривається одразу з гачка, а продовжує битися в руці, намагаючись вирватися на волю».

Це було схоже на мандрівку по піщаній дюні — за кожні два кроки вперед скочуєшся на крок назад. Вони поїхали в Гай-Рідж і виконали щось, але Ральф не знав, що саме, хоча Дорренс і запевнив їх у тому, що вони все зробили правильно. За словами старого Дора, головне завдання вони мали виконати тут. І вони прийшли сюди й узяли вкрадене в Еда, але цього було все ще недостатньо, чому? Тому що КА — це риба, КА — піщана дюна, КА — колесо, що не бажає зупинятися й підминає все на своєму шляху. Колесо з неймовірною кількістю спиць.

Але найдужче КА скидалося на перстень.

На обручку.

Раптом Ральф зрозумів, що розмови на лікарняному даху і всі спроби Дорренса щось пояснити не могли виразити суті того, що відбувається: невизначений статус Еда, його хитке становище поміж Визначеністю та Випадковістю плюс зустріч збитого з пантелику Еда з Атропосом наділили його величезною силою. Відчинилися двері, крізь які проникнув демон на прізвисько Кривавий Цар, потужніший від Клото, Лaxecica й Атропоса разом узятих. І навряд чи цього демона може зупинити Ральф Робертс.

(— Ральфе?)

(— Один перстень, щоб правити всім, Луїзо, — один перстень, щоб знайти.)

(— Про що це ти?)

Він поплескав по кишені, відчуваючи опуклість Едової обручки, потім обійняв Луїзу за плечі:

(— Фальшиві обручки — спиці, але оце — маточина. Забери маточину, і колесо не зможе обертатися).

(— Ти впевнений?)

Так, він був упевнений. Але не знав, як усе зробити.

(— Так. А тепер ходімо — виберемося звідси, поки ще є змога.)

Ральф дав Луїзі змогу першою пролізти під обіднім столом, потім, опустившись на коліна, поповз слідом. На мить затримався й оглянувся через плече. Перед його очима постало жахливе видовище: хоча дзижчання не повернулося, навколо фальшивого персня утворювався саван, приглушаючи блиск золота.

Ральф як заворожений дивився на це, потім зусиллям волі відвів погляд і поповз далі.

9.

Ральф побоювався, що вони витратять дорогоцінний час, кружляючи заплутаним лабіринтом складу Атропоса, але повернення назад виявилося справою неважкою, їхні власні сліди, підталі, але цілком видимі, виявилися чудовим гідом. Коли жахлива кімната залишилася позаду, Ральф відчув себе набагато сильнішим, однак Луїза аж похитувалася.

Опинившись у брудному житлі Атропоса, Луїза налягла на Ральфа всією своєю вагою. Він запитав про її самопочуття. Луїза, знизавши плечима, вимучено посміхнулася:

(— Мої проблеми пов’язані з перебуванням у цьому місці. І неважливо, наскільки високо ми піднялися, однаково тут жахливо. Як тільки я потраплю на свіже повітря, мені стане краще. Чесно.)

Ральф сподівався, що вона права. Тепер, входячи в лігвище Атропоса, він уже придумував привід, щоб відправити Луїзу вперед. Це дало б йому змогу швидко обшукати приміщення. Якщо він не знайде сережки, отже, вони все ще у вухах Атропоса.

Ральф помітив, що