Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

— Роланде! — кричить вона. — Гей, стрільцю! Я тут!

Він помічає її і махає у відповідь. Відтак нахиляється і ставить тваринку на землю. Мов ошалілий, Юк щодуху мчить до неї, прищуливши вуха, біжить швидко й граційно, як горностай по сніговій кірці. Коли його відділяє від неї ще сім футів (щонайменше сім), він підстрибує, і його тінь несеться над утрамбованою землею проїжджої частини. Вона ловить його, як м’яч, кинутий з розрахунку на диво. Сила стрибка забиває їй подих і перекидає на землю, але з першим же видихом з її грудей виривається сміх. Шалапут стоїть короткими передніми лапами в неї на грудях, а короткими задніми — на животі, вуха нашорошені, карлючка хвоста метляється, він облизує їй щоки, ніс, очі, а вона все сміється і сміється.

— Перестань! — кричить вона. — Припини, зайчику, бо ти мене вб’єш!

Вона чує власні слова, сказані жартома, і сміх обривається. Юк сходить з неї, сідає, піднімає пичку в порожні сині небеса і протягло виє, сказавши цим усе, що їй потрібно було знати, якби вона цього не знала. Бо в Юка є промовистіші способи говорити, ніж ті кілька слів, якими він володіє.

Вона сідає, струшує з сорочки пил, і тут її накриває тінь. Вона підводить погляд, але спершу не бачить Роланда. Його голова затуляє собою сонце, і довкола неї несамовито палає ореол. Риси його обличчя губляться в темряві.

Але він простягає руки.

Частка її єства не хоче їх приймати, і хто наважиться її осуджувати? Частина її єства воліла б закінчити все тут і відправити його в Погані Землі самого. Не має значення, чого хотів Едді. Не має значення, чого, поза сумнівом, хотів Джейк. Ця темна фігура з сонячним німбом позбавила її всіх зручностей колишнього життя (о так, у неї були свої примари і навіть один лихий демон, але в кого з нас їх нема?). Він показав їй спершу кохання, потім біль, потім жах і втрату. Інакше кажучи, все котилося під укіс. Це його згубними й талановитими руками було написано книгу її скорбот, руками цього запорошеного мандрівного лицаря, що вийшов зі старого світу в своїх старих чоботях, несучи на кожному стегні по давній машині смерті. Це мелодраматичні думки, темні образи, і колишня Одетта, заступниця голодних і холоднокровна кішечка, тільки посміялася б з них. Але вона змінилася, він змінив її, і тепер, на її думку, якщо хто й має право на мелодраматичні думки й темні образи, то це Сюзанна, дочка Денова.

Частка її єства хотіла б відринути його — не для того, щоб закінчити його пошуки чи зламати його дух (на це спроможна лише смерть), — а просто щоб згасити ті залишки світла, яке жевріло в його очах, і покарати його за безжальну нікчемну жорстокість. Але ка — це колесо, до якого ми всі прив’язані, і коли колесо повертається, ми мусимо повертатися разом з ним, хочемо ми цього чи ні: спершу головою догори, до неба, а далі знову вниз, у напрямку пекла, де нам здаватиметься, що плавиться мозок. Отож, замість відвернутися…

Два

Замість відвернутися, як хотіла частина її єства, Сюзанна взялася за простягнуті руки. Роланд допоміг їй підвестися, та не на ноги (бо ніг вона не мала, хоч ненадовго отримала була пару ніг у позику), а в свої обійми. А коли хотів поцілувати її в щоку, вона повернула обличчя й підставила йому губи. Нехай зрозуміє, що як уже я в грі, то піду до кінця. Я піду з ним до кінця, і нехай допоможе мені Бог.

Три

У крамниці «Жіночі капелюшки й жіноче вбрання» Федіка був одяг, але він розлізся від дотику — міль і роки зробили своє, не залишивши нічого придатного. У готелі Федіка («ЗАТИШНІ НОМЕРИ, М’ЯКІ ЛІЖКА») Роланд знайшов шафку з ковдрами, які могли порятувати їх принаймні від вечірньої холоднечі. Вони загорнулися (завдяки свіжому вітру запах цвілі не видавався таким нестерпним), і Сюзанна запитала про Джейка, щоб одразу позбутися затамованого болю.

— Знову той письменник, — розлючено сказала вона, втираючи сльози, коли він закінчив розповідь. — Щоб його чорти взяли.

— Мене підвело стегно… а Джейк ні на мить не завагався. — Роланд мало не назвав Джейка «хлопчиком», як привчив себе називати подумки Елмерового сина тоді, коли вони наздоганяли Волтера. Здобувши другий шанс, він обіцяв собі, що більше ніколи так його не назве.

— Ну звісно, — гірко всміхнулася вона. — Вірю, що не завагався. Хоробрості в нашого Джейка було дай Боже кожному. Ти подбав про його тіло? Поховав, як належить? Я хочу це почути.

Він розповів, не забувши згадати про обіцянку Айрін Тасенбаум посадити троянду. Сюзанна кивнула.

— Шкода, що ми не можемо те саме зробити для твого друга Шимі, — сказала вона. — Він помер у поїзді. Мені шкода, Роланде.

Роланд кивнув. Йому нестерпно захотілося скрутити цигарку, але тютюну, ясна річ, не було. Обидва револьвери знову були при ньому. Ще в їхньому арсеналі було сім тарілок-Оріз. А поза цією зброєю — майже нічого. Жодних запасів.

— Йому знову довелося застосувати своє вміння дорогою сюди? Напевно, так. Я знав, що ще одна спроба його вб’є. Сей Бротіґен теж це знав. І Дінкі.

— Ні, не через це, Роланде. Це сталося через його ногу.

Стрілець дивився на неї, не розуміючи.

— Під час битви за Блакитний Рай він порізав ногу. А тамтешнє повітря й земля отруйні! — Останнє слово виплюнула Детта, з таким сильним акцентом, що Роланд ледве його розібрав: «Труйні!» — Триклята нога набрякла… пальці були як сосиски… потім щоки й горло в нього посиніли… він забився в пропасниці… — Вона глибоко вдихнула повітря, щільніше загортаючись у дві ковдри. — Він марив, але перед кінцем його свідомість прояснилася. Він говорив про тебе і про Сюзен Дельгадо. З такою любов’ю і таким жалем… — Вона помовчала, а потім вибухнула: — Ми дійдемо до неї, Роланде! Обов’язково дійдемо! А якщо вона, твоя Вежа, не варта наших зусиль, ми зробимо її вартою!

— Дійдемо, — кивнув він. — Ми знайдемо Темну вежу, і ніщо не стане нам на заваді. А перед тим, як увійти, виголосимо їхні імена. Усіх тих, хто пішов.

— Твій список буде довший, ніж мій, — сказала Сюзанна. — Але й мій буде досить довгий.

Роланд на це не відповів, зате відповів робот-закликальник, якого, напевно, збудили з довгого сну їхні голоси.

— Дівчатка, дівчатка, дівчатка! — загукав він з-за дверей «Розважального бару й грилю». — Дівчатка