Читати книгу - "Чорнильна смерть"

поміж жінками. Кілька дітей вилізли йому на плечі, як часто вилізали в печері, але Меґі не побачила поряд із ним жаданого обличчя. Розчарована, вона далі помандрувала очима й зашарілася, коли Дорія зненацька постав просто перед нею. Фарид ураз замовк і дивився на нього десь так само, як перед тим на Роксану.

Рубець на чолі Дорії був завдовжки в середній палець Меґі.

— Один удар перначем, не дуже добре поцілений, — мовила Роксана. — Оскільки рани на голові дуже кривавили, вони подумали, що він мертвий. — Роксана багато ночей поспіль дбала про Дорію, але Феноліо й далі дотримувався думки, що Дорія живе лише завдяки тому, що він ще давно написав про його майбутнє.

— Незважаючи ні на що, навіть якщо ти хочеш приписати його одужання Роксані, хто ж вигадав саму Роксану, га? — запитував Феноліо. Атож, він знову був такий, як і давніше.

— Доріє! Як ти почуваєшся? — Меґі несамохіть випростала руку й погладила рубець на його чолі.

Фарид якось дивно подивився на неї.

— Добре. Моя голова як нова. — Дорія дістав предмет, який ховав за спиною. — Вони такий мають вигляд?

Меґі побачила невеличкий літальний апарат, виготовлений із дерева.

— Ти ж так описала його, еге ж? Летюча машина.

— Але ж ти був непритомний!

Він засміявся і приклав руку до чола.

— А слова, проте, тут. Я їх і досі чую. Але не знаю, як має грати музика. Знаєш, оті маленькі скриньки, з яких виходить музика…

Меґі мимоволі засміялася.

— Авжеж, радіо. Ні, така штука тут не працюватиме. Навіть не знаю, як тобі можна пояснити…

Фарид і далі дивився на Меґі, а потім несподівано схопив її за руку.

— Ми зараз повернемося! — кинув він Дорії й потяг Меґі до найближчих дверей. — Чарівновустий знає, як ти дивишся на нього?

— На кого?

— На кого?! — Він провів собі пальцем по чолу, наче зображував рубець Дорії. — Слухай! — мовив він, пригладивши їй коси назад. — А що, якби ти пішла зі мною? Ми могли б удвох ходити по селах. Як і тоді, коли ми з Вогнеруким ходили за твоїми батьком-матір'ю. Ти знаєш про це?

Як він може питати про таке?

Меґі озирнулася через плече. Дорія стояв поряд із Феноліо та Елінор. Феноліо приглядався до літака.

— Мені шкода, Фариде, — промовила вона, лагідно знімаючи його руку зі свого плеча, — але я не хочу йти.

— Чому? — Він спробував поцілувати її, але Меґі відвернула обличчя. Дарма що відчувала, як на очах їй виступили сльози. «Невже ти не знаєш?»

— Бажаю тобі щастя! — сказав Фарид і поцілував її в щоку. Він і далі мав найгарніші очі, які вона бачила коли-небудь у хлопця. Але її серце радісно калатало тільки тоді, коли вона бачила іншого хлопця.

Згодом

Мине майже п’ять місяців, і на самотньому хуторі, де колись Чорний Принц ховав Сойку, народиться дитина. То буде хлопчик, чорнявий, як батько, але з очима матері та сестри. Він віритиме, що в кожному лісі повно фей, що на кожному столі спить скляний чоловічок, — якщо там лежить пергамент, — що книжки пишуть руками і що найславетніший книжковий ілюстратор малює свої мініатюри лівою рукою, бо його правиця — шкіряна. Він віритиме, що на кожному ринковому майдані шпільмани видувають вогонь і розповідають терпкі дотепи, що жінки вдягають довгі сукні, а перед кожною міською брамою чатують вояки.

Цей хлопчик матиме тітку на ймення Елінор, яка розповідатиме йому, мовляв, існує світ, у якому все не так. Світ, у якому немає ані фей, ані скляних чоловічків, а є тварини, які носять своїх малят у сумках на животі, і пташки, крила яких б’ються так швидко, що виникає звук, подібний до дзижчання джмеля, вози, що їздять без коней, і картини, які ворушаться. Елінор розповідатиме йому, як дуже давно один страхітливий чоловік на ймення Орфей чарами перевів його батька-матір із того світу в цей, а зрештою був змушений тікати від його батька та Вогнехідця в гори на північ, де він, напевне, замерз. Розповідатиме, що в іншому світі навіть наймогутніші чоловіки не носять мечів, зате там є незмірно страхітливіша зброя (в його батька є дуже гарний меч, він у його майстерні, загорнений у тканину. Батько ховає меча від хлопця, але малий інколи потай розгортає його і гладить пальцем біле лезо). Авжеж, Елінор розповідатиме йому неймовірні речі про той інший світ і навіть стверджуватиме, що люди там будують вози, які можуть літати, але він насправді не віритиме в це, хоча Дорія збудував для його сестри крило, з яким Меґі справді може пролетіти з верхівки міського муру до річки.

А проте він глузував із Меґі, бо знав про польоти набагато більше, ніж вона. Адже інколи вночі йому виростали крила і він разом з матір’ю літав у деревах. А можливо, це все йому тільки снилося. Це снилося йому майже щоночі, але він усе-таки дуже хотів би подивитись на летючі вози, і на тварин із сумками, і на рухливі картини, і на дім, про який завжди розповідала Елінор: повний книжок, не написаних жодною рукою і сумних, бо ж вони чекають Елінор.

— Коли-небудь ми разом провідаємо той світ, — часто казала Елінор, і Даріус кивав головою. Даріус теж міг розповісти про найдивовижніші речі: летючі килими та джинів у пляшках. — Коли-небудь ми втрьох подамося назад, і тоді я покажу тобі все.

І хлопець біг до майстерні, де батько шив шкіряні одяганки для книжок, ілюстрації до яких часто малював славетний Бальбулюс, і казав:

— Мо! — Він завжди називав свого батька Мо і сам не знав чому, можливо, тому, що так називала його сестра. — Коли ми підемо в інший світ, той, з якого ти прийшов?

Батько брав його до себе на коліна, пригладжував чорного чуба й казав, як і Елінор:

— Звичайно, підемо коли-небудь. Але нам потрібні для цього слова, слова слушні і правильні, бо тільки вони відчиняють двері між світами, а той, хто може написати їх для нас, — ледачий старигань. Крім того, він, на жаль, щодня стає дедалі забудькуватіший.

А потім розповідав синові про Чорного Принца і його ведмедя, про велетня, якого вони хотіли побачити ще раз, і про нові трюки, що їх Вогнеходець навчився виробляти з вогнем. І хлопець бачитиме в очах батька, що він дуже щасливий і анітрохи не сумує за іншим світом. Так само, як і його сестра. А також мати.

І малий почне думати, що, можливо, він колись буде змушений піти сам, якщо хоче