Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– А, якщо я права? – спробувала зайти з іншого аспекту.
– Лєра, – посміхнувся він, – Інгвар – досвідчений бойовий маг. І він – не один.
– Так-так! Я це вже чула, та обставини бувають різні, і не завжди магія може врятувати. Та зараз вони всі безпорадні! – не стрималась та зірвалась на підвищений тон. – А я можу до них потрапити, тому, що бачила – де це!
– Це виключено! – сказав, як відрізав. – Навіть, коли ти права.
– Та чому?!
– Тобі протипоказані подібні переміщення. Навіть перехід в один бік погіршить твій стан. А доведеться й в інший, – він похитав головою. – Я не дозволю тобі так ризикувати собою через примарні відчуття.
– Та, які ж ви всі брили крижані, чорти б вас всіх забрали! – прогорланила я й одразу ж закрила рота долонями, злякавшись. – Пробачте! – пискнула крізь пальці, ніяково дивлячись на князя.
Та той продовжував спокійно, наче нічого не сталося, посміхатись:
– Валеріє, дівчинко! Тобі треба заспокоїтись. Я відправлю зараз же ще одну групу до Буярого. Власне, я й хотів спочатку відправити більше бійців з ним, та Інгвар надто впертий.
– Гадаю, це – спадковість, – знов не подумавши, ляпнула я.
Князя моя ремарка тільки ще більше розвеселила, й він розсміявся:
– Ти права.
– Креславе, – спробувала пустити у хід останню свою зброю, – будь ласка! Поки вони доберуться, поки знайдуть – на все це піде купа часу. Я ж можу потрапити прямо на той бік.
– А потім доведеться рятувати тебе. Повір, Інгвар мені за це не подякує.
О-о-о! Ці непробивні чоловіки! А хтось мене з чоловіком вівці порівнював.
– Що для вас важливіше: його вдячність, якої може взагалі не бути, чи його життя?! – безнадійно, звісно, та спробувати варто було.
– Валеріє! Мені життя мого онука важливе не менше, ніж тобі. Як і твоє. Тому, – він підвівся, – дозволь я проведу тебе до твоїх покоїв, де ти спробуєш заспокоїтись та заснути.
Князь подав мені руку. Ну, що ж! Мені не залишили вибору. Я ковзнула поглядом по столу: графина, чи будь-якої іншої посудини на ньому, на щастя, не було. Зіпершись на долоню чоловіка, я почала підводитись, та похитнулась і стала осідати на підлогу. Він швидко перехопив мене, буркочучи по ходу:
– І вона хотіла кудись вирушати! Така ж навіжена, як і твій дорогоцінний наречений! – він всадовив мене у крісло й повернувся до дверей. – Торн!
Мій охоронець миттю вбіг:
– Так, Ваша Світлосте!
– Зорана до мене з ліками для панни!
– Слухаюсь! – вискочив той блискавкою.
– Краще води, – як могла прохрипіла я.
– Звісно, дівчинко! – князь кинувся до своєї спальні.
А я кинулась до шафи, та, на жаль, дверцята очікувано не відчинились, і я розмахнулась ліктем, щоб вибити скло. В спину мені врізався потік повітря – ця бісова стрибор’я здібність! – й мої руки миттєво були обережно скручені, а я швиденько відтягнута якомога далі від бажаного каменю.
– Це могло би мати успіх, якби я був звичайною людиною, моя мила! Та не зі стриборцем, – пробував вгомонити мене князь.
Проте, всі мої гальма були вже остаточно зірвані, а зсередини зростало та розповзалось відчуття жахливого розпачу. Я рвонула з його хватки, хоч і розуміла десь краєчком свідомості, що це абсолютно марно, та здаватись без бою також не хотілось.
– Відпустіть! – мій голос зірвався на рик. – Якщо з ним щось станеться – це буде на вашій совісті!
Та видертися зі все ще залізної хватки, хай хоч і немолодого чоловіка, було практично рівнозначно тому, що й видиратись з Колвінських обіймів. Варто було мені про них згадати, як мене захопила така туга, що я, здається, закричала від безвиході. Під мої крики та тріпотіння до кабінету влетіли: Зоран, Сигвальд та Алєля. Далі я майже нічого не запам’ятала, окрім того, що хтось утримував мою руку, після чого я щасливо провалилась у темряву…
26.08.22
…Вибиратись з тієї липкої вати, що утягувала свідомість десь у глухий морок, було неприємно, та залишатись в ній було неприємніше на багато. Я розплющила очі… Оце номер! Навколо мене була доволі темна печера, в котрій я дивним чином бачила. Та й сама я, не менш дивно, світилась. Здійняла руку й втупилась в неї: не зовсім так, як після зачісування Тимоша, та й не те, щоб тьмяно. Та-а-а-к! І, що зі мною цього разу?!
Я роззирнулась. Схоже, це була та сама печера, в котрій я бачила Ігоря. На протилежній стіні – темні плями. Кров?! Хотіла підійти до неї, та натомість – підлетіла, ледь не влипнувши. А мої руки… о, боги! Мої руки пройшли крізь стіну… Спокійно, Лєра! Може, це сон? От тільки він ще більш реалістичний, ніж той, котрий я бачила з Ігорем.
Дихай, Лєра, дихай! Дихай?! А… схоже… мені й дихати тут не має необхідності. Точніше, таке враження, що я дихаю усією своєю поверхнею. Та що ж це?! Я померла?!.. Ні-ні-ні-ні-ні! Що там було останнє: мене скрутили й щось вкололи. Мабуть, снодійне. То, може, це той самий знаменитий позатілесний досвід? Добре, поки я в такому стані, можна тут пошастати: а, ну, як щось знайду? Чи – кого?
Я потягла руки на себе, й вони виринули зі стіни. Мій погляд впав на обручку, що подарував Ігор. Як не дивно, та вона залишалась на моєму пальці. Точніше, її сутність, чи образ, чи що там ще? Не важливо. Ігор казав, що в неї вбудовано пошукове закляття. Як же його використовувати? Я потяглась до обручки пальцем іншої руки й… торкнулась. Тобто, до себе я торкнутись можу?! Як казав один відомий персонаж: «Все дивасніше й дивасніше!»
Варто було мені прибрати палець від камінця в обручці, як з того заструменіла блакитна імла й потяглась деінде у коридор печери. Так і працює пошукове закляття? Проте, вибору немає – піду за імлою. Якщо бути зовсім точною – полечу.
Не знаю, скільки коридорів я пролетіла таким чином, та імла тоненькою цівкою раптом зникла за найближчим рогом. Я вилетіла за нею й завмерла. Переді мною виникла якась комірчаста, складена з ідеальних багатогранників, структура темно-синього кольору. А от за нею стояла група гвардійців на чолі з Ігорем. Була ще якась жінка, що чимось нагадувала мені ту оморочницю, що ледь не затягла мене хтозна-куди ще у тому – земному світі. Мабуть, очима: вони здавались цілковито чорними.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.