Читати книгу - "Місто кісток"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Клері, – здивувався він, – що ти тут робиш?
– Я прийшла до тебе. Хотіла дізнатись, як ти.
– Зі мною все добре, – він був одягнений у джинси та білу сорочку, сліди від синців, наче темні плями на білому яблуці, були ще помітні.
Звичайно, подумала вона, справжні рани були всередині, сховані від чужих очей.
– Що це? – показала вона на стиснутий кулак.
Він розкрив пальці. На долоні лежав уламок срібла, який мінився синім та зеленим. Шматок дзеркала з порталу.
Вона сіла біля нього на лавку.
– Ти щось там бачиш?
Він злегка повернув його до світла, яке пролилось на нього наче вода.
– Трошки неба. Дерева, стежка. Я роздивляюся його під різними кутами, намагаючись побачити будинок. Батька.
– Валентина, – виправила вона. – Чому ти хочеш побачити його?
– Може, я зміг би побачити, що він робить із Чашею. Де вона, – неохоче відповів він.
– Джейс, це тепер не наша відповідальність. Не наша проблема. Тепер нарешті Конклав знає, що сталося, Лайтвуди вернулися назад. Залиш це їм.
Тепер він дивився на неї. Їй було дивно, що вони брат і сестра, адже вони зовсім не схожі. Принаймні Клері могла б мати довгі закручені вії й красиві вилиці? Це так несправедливо.
– Коли я поглянув у портал, я побачив Ідрис, і точно знав, що намагався зробити Валентин. Він хотів побачити, чи я зламаюсь. І нічого не змінилось – я досі хочу додому, навіть більше, ніж можу собі уявити, – сказав Джейс.
Вона захитала головою.
– Не розумію, що такого у цьому Ідрисі. Це ж лише місце. Ти і Годж так розповідаєте про нього… – вона затнулася.
Він знову прикрив скельце.
– Я там був щасливим. Це єдине місце, де я був по-справжньому щасливим.
Клері зірвала стеблинку з куща й почала обривати листочки.
– Тобі шкода Годжа. Тому ти не сказав Алеку та Ізабель, що він насправді зробив.
Він знизав плечима.
– Вони все одно дізнаються.
– Я знаю. Але не від мене.
– Джейсе, – поверхня ставка була зелена від опалого листя. – Як ти міг бути там щасливим? Я розумію твої думки, але Валентин був жахливим батьком. Він убив твоїх тварин, обманював тебе й навіть бив – і не кажи, що ні.
На обличчі Джейса промайнуло щось схоже на усмішку.
– Лише деколи, по четвергах.
– То як могло…
– Лише там я був упевнений у тому, хто я. До кого я належу. Це звучить тупо, але… – він знизав плечима. – Я убиваю демонів, бо вмію це робити, мене цього навчили, але це не я. Мені це вдається, бо, коли я вважав батька мертвим, то ніби став вільним. Жодних наслідків. Ніхто не сумуватиме. Ніхто не втручається у моє життя, бо його мені віддали, – його обличчя здавалось висіченим з граніту. – Тепер я так не почуваюся.
Обірвавши листя, Клері викинула стеблинку.
– Чому?
– Через тебе, – сказав він. – Якби не ти, я би пішов з батьком крізь портал. Якби не ти, я би пішов за ним зараз.
Клері вдивлялася у засмічений ставок. У горлі пекло.
– Я думала, що вибиваю тебе з рівноваги.
– Це було давно, – просто мовив він. – Раніше я був сам. Але тепер моє місце біля тебе.
– Я хочу, щоб ти зі мною кудись пішов, – раптом мовила Клері.
Він покосився на неї. Його світло-золоте волосся упало на очі і чомусь засмутило Клері.
– Куди?
– Я сподівалася, що ти підеш зі мною до лікарні.
– Я так і знав. – Він примружився. – Клері, ця жінка…
– Джейсе, вона також і твоя мама.
– Я знаю. Але вона чужа мені. У мене був лише батько, та він пішов. Це гірше, ніж помер.
– Я знаю. І знаю, що немає сенсу розказувати тобі, яка чудова моя мама, яка вона неймовірна людина, і що тобі щастить з нею познайомитися. Я не заради тебе прошу, а заради себе. Я думаю, якщо б вона почула твій голос…
– То що?
– Мама могла би прокинутися, – вона пильно дивилася на нього.
Він не відвів погляд, потім посміхнувся, трохи кривлячись, але щиро.
– Добре. Я поїду з тобою. – Джейс підвівся. – Немає потреби розповідати щось гарне про маму. Я уже все знаю, – додав він.
– Справді?
Він злегка знизав плечима.
– Вона виростила тебе, еге ж? – Джейс глянув на небо. Сонце майже сіло.
Клері піднялася.
– Пора вирушати в лікарню. Я заплачу за таксі. Мені Люк дав трохи грошей, – подумавши, додала Клері.
– Немає потреби, – широко всміхнувся Джейс. – Ходи. Я щось тобі покажу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто кісток», після закриття браузера.