Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Себе?

— Я так тебе кохаю… — стишений, небесний Гульвісин голос прокрадається в самісіньке серце дони Флор. — Щоб обійняти тебе, здолав небуття, й ось я тут, з тобою. Але не вимагай, щоб я був одночасно і Гульвісою, й Теодоро, це не в моїх силах, на жаль. Я можу бути лише собою, тим Гульвісою, який дасть тобі море любові, а решту дасть тобі він: власний будинок, подружню вірність, повагу, гроші і становище в суспільстві. Цим він забезпечить тебе сповна, бо для повного щастя, Флор, тобі все це дуже потрібно. Але ти ніколи не будеш щасливою без моєї любові, розпутної, брудної, мінливої й палкої, хоч вона і змушує тебе страждати. А кохання моє таке безмірне, що дало мені повернутися з небуття, і ось я знову тут, з тобою. І знову я дарую тобі радість, страждання й насолоду. Але тут я не для цього, щоб бути весь час поруч, бути твоїм уважним, люблячим і вірним чоловіком, який у точно визначений час гулятиме з тобою, водитиме тебе в кіно і лягатиме з тобою в ліжко — ні, кохана, я тут не для цього. Для таких справ кращого, ніж мій благородний колега, годі й знайти. А я завжди буду чоловіком тієї згорьованої дони Флор, і за жодних обставин не дам зотліти твоєму спраглому любощів єству. Натомість він подбає за твою честь, добре ім’я й побутове щастя. Він — твій день, я — твоя ніч, твій коханець, від якого ти шаленієш. Ми обидва твої чоловіки, дві сторони твоєї особистості, твоє «так» і твоє «ні». І тільки з нами обома ти зможеш бути справді щаслива. Коли я був у тебе один, то нічого, крім моїх любощів, ти не мала і о!, як же ти страждала! Коли в тебе був тільки він, ти мала все, але тоді ти страждала ще дужче. Зараз поглянь на себе, гармонійна і цілісна дона Флор, і така ти повинна бути завжди.

Пестощі ставали все відвертіші, і їхніми тілами розливалась розпечена лава пристрасті.

— Поквапмося, кохана, наші ночі такі короткі. Кохаймося, бо скоро знову мене затягне в небуття, така моя доля, а настане черга твого другого чоловіка, мого колеги, мого побратима. Для мене — вся твоя пристрасть, твої потаємні бажання, твоє блаженство та забуття, для нього — тільки залишки твоєї любові, подружній обов’язок, вдячна повага, твоя благородна частина, Флор. Як на мене, це просто ідеально: я, ти і він — чого тобі ще бажати? Решта — лише омана і лицемірство. Чи ти й надалі брехатимеш собі?

Майже ввійшовши в неї, він говорив далі:

— Думаєш, я прийшов тебе збезчестити, натомість я рятую твою честь. От скажи, Флор, якби не прийшов я, твій чоловік, людина, яка має законне право на тебе, тільки відверто скажи, не обманюючи себе: що сталося б, якби я не прийшов? Я прийшов, щоб завадити тобі завести коханця й заплямувати своє чесне ім’я.

Пригадуєш Принца, такого собі Едуарду, знаного ще на прізвисько Живі Мощі? Чи, може, ти вже забула, як віддано він стовбичив під ліхтарем, а ти, така зачарована, ховалася за жалюзі? Пам’ятаєш, як нетерпляче ти чекала його? Та якби я вчасно не послав Мірандау, то вже б на моїй покійній голові, попри скорботу чесної вдови, давно красувалися б роги.

О! той його неземний голос, той непогамовний апетит, той присмак імбиру з перцем і ароматом свіжої цибулі (і гірка правда з його солодких вуст)…

А зараз, кохана Флор, не думай ні про що, настав час пристрасних, жаданих наших любощів, і ніщо не повинно стати нам на заваді.

О, Гульвісо, мій завойовнику, мій єретику, о Гульвісо, мій любий тиране, поквапмося…

25

НА РОЗКІШНИХ ОКСАМИТОВИХ БРОНЗОВИХ ПЕРСАХ ЗУЛМІРИ Сімоенс Фаґундес спочивав містик Кардозо і Са…

Справді Кардозо і Са? Так, усе правильно, це не описка і не помилка, а банальна зміна облич. Так, це був не Пеланкі Моулас, володар ігор, підпільної лотереї й незмінний повелитель урядовців і вірної Зулміри, який точнісінько так само тулився був до її грудей, шукаючи прихистку в м’якому і ніжному теплі її принад. А зараз це почесне місце було за нашим дивакуватим Маестро Абсурду, безстрашним Капітаном Космосу, майже чистим нематеріальним духом. Як вдалося Кардозо і Са досягти таких висот? А дуже просто — він це в неї випросив. Доки він старанно залагоджував проблем Пеланкі, відвідуючи гральні зали та ведучи перемовини з марсіанами (зокрема з Геніальним Вождем — жорстоким і прославленим диктатором, якого досі не бачила жодна людина), наш Кардозо став ближчий до Зулміри і нахабно зваблював її, схиляв до любощів та лестив, і врешті-решт старий добрий спосіб не підвів, і дав свої плоди.

Спершу, винятково з дослідницькою метою, він попросив показати сліди дотиків невидимки на її «величних стегнах амазонки». Сліди вже зійшли, залишилися тільки спогади. Але Кардозо і Са неодмінно треба було побачити те місце (дослідити феномен in loco, як то кажуть). Бо ж наука вимагала деталей.

Коли ж він урешті домігся свого, поспішати не став (квапливість — ворог науки), а взявся оглядати прискіпливо: тут важливо було все — колір, щільність, форма, — ніщо не повинно було пройти повз його пильне око. Зулміра лише зніяковіло всміхалася: чи й справді Кардозиньйо був такий безплотний дух, чи справді він був такий далекий від усього земного?.. Ну майже.

— О, воістину, як гори Марса, — конформація й безодня, — констатував Географ Всесвіту.

Задовольнивши (частково) свою невтоленну цікавість цією частиною Зулміриного тіла, Кардозо, великий шанувальник жіночої краси, з винятково наукових і, звісно ж, естетичних міркувань попросив відкрити його дослідницькому поглядові її перса. Вихована Пеланкі в культі краси та поезії, Зулміра просто не змогла встояти перед таким чемним проханням, позбавленим будь-якого брудного підтексту, тим більше, що інтерес виявляла така винятково ґречна особа.

Маестро Кардозо і Са, поважний митець і шанувальник жіночої краси, бажав лише мить помилуватися цими «шедеврами Верховного Архієрея Всесвіту», але варто було йому лише глянути на оголені Зулмірині перса, як він дістав таку потужну естетичну насолоду, аж земля пішла з-під ніг. Якщо цей майже безтілесний дух піддався земній спокусі, що ж тоді казати про Зулміру, звичайну смертну жінку? Тому неминуче таки сталося.

До того ж, якби Пеланкі Моулас справді був щедрий, то він і сам додумався про належну винагороду титанічних