Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Айдар сказав, що ми не втручаємось. Буде розслідування.
Переконання чоловіка, яким я повірила, зараз змиває, як піщаний замок. Мені здається, що Наум знайшов ключ від скрині з моїми страхами. Клац – і він відкритий.
– Дай вгадаю… Чесне! – Наум вимовляє голосно. Я навіть сіпаюся, видаючи свою напругу. Слідом – усміхається. Як дурній дитині. Правда і я зараз почуваюся взагалі не розумною. – Ніякого чесного розслідування не буде, Айлін. Про що ти? Там м'ясорубка. Твій брат – пішак. Сам проїбався, не сперечаюся, але доля його залежить не від ступеня вини, а від поведінки твого чоловіка. Він же у тебе халяльний?
Наум запитує ніби між ділом. У грудях коле. Не треба його так називати... Але я зглитую протест як трохи раніше слину. Киваю просто.
– Ти думаєш, йому там хтось робитиме на окремому м'ясі баланду? – Мовчу. – В сраку мали всі... – Мабуть, у мене надто красномовно розширюються очі і спалахує обличчя. Наум осікається. – Вибач. Забуваю постійно, що ти у Салманова дівчинка ніжна. Ніхто не піклуватиметься про його права. А якщо рота відкриє свого… Юридичного… Ну тут ти сама розумієш. Тільки гірше зробить.
Мене накриває панікою із головою. З тіла йдуть сили. З голови – думки. Я не допускаю можливості, що Наум мені бреше. Інтуїція підказує – ні.
– А там справді жахливі люди? Айдар же із жахливими людьми бореться...
Це питання не повинно викликати посмішки. Але на губах Наума грає вона. Ніжна. Розуміюча.
– Звісно, жахливі, Айлін. І, звісно, у ідеальному справедливому світі Салманов – герой. Тільки знаєш, у чому специфіка? На зміну цим жахливим людям прийдуть інші. Де є місце для схем – там будуть люди, які ними зайнятися. Та й Айдар… Це амбіція, красуне. У нього ось такі амбіції...
Наум замовкає. Я навіщось киваю, закусивши губу. Дивлюсь у стільницю. Чую, як чоловік нарешті бере прибори і наколює на виделку кілька шматочків із барвистого салату.
Він жує, а я поринаю в безодню безвиході.
– Айдар не азартний настільки, щоб просто заради амбіцій…
Я починаю говорити ще до того, як ідея сформулювалася остаточно. Ловлю її за хвіст, як спалах віри у краще. Але вона вислизає крізь пальці. Я бачу посмішку Наума. Він зітхає і знову відкладає виделку.
– А заради чого, Айлін? Зараз відмазати твого брата він не може, це правда. А синові одного дипломата півроку тому пішов назустріч… По дружбі…
Слова б'ють тупим ударом у груди. Наум дає мені його пережити, делікатно відволікаючись на вивчення своїх нігтьових пластин.
На очі навертаються сльози. Я кашляю і висушую їх.
– Айдар завжди залишає місце для компромісів. Люди на те й люди, щоб помилятися. А тут…
Чоловік колись говорив зі мною цими ж словами. Точнісінько. Значить і з Наумом. Значить і знає він мого чоловіка, як облупленого. Краще за мене.
– Він уже довів усім, що може вигризти горлянку будь-кому. Він уже переможець. З ним домовляться на будь-яких умовах, включно з особистим контролем над потоками та зменшеними апетитами. Підзвітність, якщо захоче. Питання лише у ньому.
– Але вас він навіть слухати не хоче…
– Мене ні. А тебе?
Наум замовкає. Я заплющую очі і жмурюся. Знову чую хрускіт салату. Мотаю головою.
– Ви переоцінюєте мій вплив. Я навіть допомогу для брата не змогла... – Не знаю, як це назвати? Нашантажувати? Натрахати? Напросити?
У Наума очі посміхаються. Але це недовго: поки жує і тягне абстрактне: «круто у вас готують! Треба буде теж до вас на рік попроситись».
– Маєш рацію. Ти його не переконаєш. Його ніхто не переконає. Нам потрібна твоя участь в іншому.
– У чому? – Це питання не має бути поставлене. Я вже повинна була піднятися, кинути в обличчя Наума серветку і піти, перекинувши стілець. Але я навіть не думаю про це.
Сьогодні я готова почути все до останнього слова.
Наум тягнеться до залишеного на підлозі портфеля. Наосліп дістає звідти папірець і простягає мені.
Це дивна таблиця з довгими номерами, переліком статей та прізвищами.
– Це номери кримінальних проваджень, які мають бути закриті протягом найближчого місяця. Салманов не погоджується. Значить, його треба усунути.
Я вже взяла аркуш у руку. Тепер стежу, як сильно він тремтить. Стискаю щільніше. Зминаю.
– Твого брата у списку немає. Але додати його – хвилинна справа. Ми знаємо, хто стане на місце Салманова. Людина розуміє, що має зробити.
– Ви хочете, щоб я його зрадила… – Шепочу, підводячи очі на Наума. Побачила б у його погляді глузування – вибухнула б. Взяла аркуш із собою, віддала Айдару. Просто злила Наума та його наміри. Але в погляді чоловіка дещо інше. Тривога.
– Він думає, що контролює ситуацію, але насправді ні дідька він уже не контролює. Ти не розумієш, наскільки він затиснув людей. І наскільки всі цим незадоволені.
– Ви не боїтеся про це говорити ось так… – Киваю убік. Маю на увазі, звичайно, те, що розмова ведеться не дуже таємно. Наум мотає головою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заміж у покарання, Марія Акулова», після закриття браузера.