Читати книгу - "Вибрані твори"

Вогнем змалює золотавість айстер. Овальний стіл і мій веселий сміх.

Так само доцільно зіставити поезії «Неповторне свято» («Гарячий день — і враз достигне жито...»), з одного боку, а з другого — «Махнуть рукою! Розіллять вино!..», що в них та сама тема героїчного пориву, як найвищої екстатичної вартості, трактується, в першому випадку — декламаційно-повчально, а в другому — образно й патетично, з класично заокругленим закінченням:

І в душній залі буде знов рости Така дитинна й божевільна мрія: Що задля мене хтось зуміє йти Крізь всі зневаги — так, як я умію!

Ніхто не заперечуватиме, що широко відомий «Поворот» («Це буде так: в осінній день прозорий...») містить чимало зовнішньо заримованих раціональних прозаїзмів (наприклад: «І те, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і можливість»), ба навіть справжніх шаблонів («Нетреба смутку! Зберемось відразу, Щоб далі йти — дорогою одною»), а «Лист» (присвячений Л. Мо-сендзові) рясніє невиправданими і в цьому контексті непереконливими — бо не узгодженими з композицією цілого твору — пошуками якнайефективніших образів («Рудим конем летить за небосхил Моя душа в червоній амазонці»), або ж вельми виразистих — проте, суттю, будованих на словесній грі — антитез:

Чергують ночі — чорні і ясні — Не від вогню чи темряви безодні, Лише від блиску спогадів і снів — Усіх ударів і дарів Господніх.

А проте, і в «Повороті» є строфи класично-досконалі своєю образно-синтактичною структурою, чіткістю та суцільністю глибокого вислову:

Душа з розбігу стане на сторожі, Щоб обережно, але гостро стежить Всі інші душі — зимні чи ворожі, І всі глибокі поміж ними межі.

А в «Листі» — довго згаданий і почасти затемнений орнаментальними мотивами середніх строф основний образ з тим енергійнішою виразністю розкривається нарешті у фіналі вірша:

Коли ж дійду на каменистий верх Крізь темні води й полум’яні вежі — Нехай життя хитнеться й відпливе, Мов корабель у заграві пожежі.

Приблизно однакову тему маємо також у вірші «Чоловікові» («Не цвітуть на вікні герані...») — формально, мабуть, цілком коректному, а проте холоднувато-розсудливому — і у «Вечерній пісні», в отій геніальній синтезі любовної та героїчної лірики — синтезі, що є унікальною не лише в нашому, а й у цілому європейському письменстві своєю музичністю, образністю, композицією і емоційною наснагою. Неповторним є цей твір і в поетичній творчості самої Олени Теліги, де він стоїть зовсім окремо і щодо свого рафіновано-елегантного (а разом з тим такого прецизного й невимушеного) ритму, і щодо енергійного лаконізму дикції:

Не візьмеш плачу з собою — Я плакати буду пізніш,

і щодо парадоксально-гіперболічної патетики центрального образу:

Тобі ж подарую зброю: Цілунок гострий, як ніж,

і щодо віртуозно впорядкованого наростання емоцій, що закінчується немовби мажорним акордом:

Щоб мав ти в залізнім свисті