Читати книгу - "Вибрані твори"

має за передумову надреальну спроможність людини змінити себе саму; а проте, це чудо здійснюється в мистецькій творчості (і співтворчості, цебто в глибокому естетичному спозиранні), в героїчному діянні, в ідеальному коханні. З відповідних, трьох груп мотивів у творчості О. Те-ліги — артистичних, героїчних і любовних — героїчні та любовні мотиви незрідка сполучаються в межах того самого вірша, тим часом як мотиви артистичні (здебільшого пов’язані з мистецтвом танцю) виступають, за нечисленними винятками, окремо. Але не це важить насамперед, і навіть не кількісна чи якісна перевага тих чи тих мотивів у поезіях О. Теліги, а їхня докорінна єдність; бо всі вони безпосередньо випливають із консеквентно ідеалістичного світогляду письменниці-націо-налістки і становлять лише відмінні переломлення того самого ідеалізму в різних сферах духового життя.

Літературний стиль О. Теліги належить до українського класицизму так званої празької поетичної школи (Є. Маланюк, О. Ольжич, Ю. Липа та інші), і саме її вірші незрідка можуть правити за досконалі взірці класичної образності, як-от, наприклад, у вірші «П’ятнадцята весна»:

Немов рослина в соняшнім вікні, Яка неждано вигнулась стрільчасто, Я відчувала стрункість власних ніг І гнучкість рук, що хочуть взяти щастя. Незнана радість і незнаний сум. Не розплеснувшись — колихнули повінь. Не буря ще — й' далекий шум, Ще не любов — передчуття любови.

Йдеться не про безпосередній вплив класицизму О. Ольжича, або ж евентуально — Ю. Липи (див. вірш «Безсмертне» в стилі Липиної «Світлости»), або ще київських неокласиків, а про наскрізну наявність «слова твердого й гострого, без ліричного тремтіння, зате чіткого ясною лінією», що його Микола Зеров вважав за основну ознаку класицизму в поезії; йдеться про образність гранично точну й прозору, що ніколи не набуває найменших рис розпливчастості чи світлотіні, характеристичної для інших літературних стилів:

Ось я вдихнула чудодійний розчин Ясного сміху, променястих слів, І знов вернула на поля і площі Своїх давно перейдених шляхів... Де не було примар на виднокрузі, Де на терезах вірної ваги, Так, як тепер, моїх непевних друзів Не відтягали певні вороги.

«Сонячний спогад»

Зрештою, не слід надавати впливові О. Ольжича занадто великої ваги. Фактично наслідки того впливу зводяться до загальнокласичної чіткості та виразності вислову і до окремих стилістично-образних та синтак-тичних деталей — щоправда, подеколи надзвичайно артистичних, як

На жовтій квітці декілька краплин — Ясне вино на золотавім лезі — І плине в серце найхмільніший плин: Далекий шум незроджених поезій.

Очевидно, О. Теліга не відразу досягла класичної мистецької форми поезії. Її творчість довгий час розвивалась і поглиблювалась шляхом поступового усунення тих декламаційно-риторичних шаблонів, які, власне кажучи, є однаково притаманні і посереднім поетам, і посереднім поеткам, а проте, сполучаючися з безперечною формально-технічною вправністю, якоюсь мірою відповідають поширеному уявленню про оту «дамську» поезію. Йдеться тут, суттю, про зовнішнє літературне оздоблення безпосередньо-життєвих мотивів (однаково, чи раціонально-повчальних, а чи емоційно-любовних) — мотивів не естетизованих із середини артистизмом поетичної образності, а лише припасованих до традиційної образної мови, і тому засадничо прозаїчних. Літературна спадщина О. Теліги незрідка подає ті самі мотиви — той самий світоглядовий «зміст» — в кількох варіантах, мистецьки різновартісних через більший або менший ступінь образної своєрідності та досконалості. Порівняйте, наприклад, ще сповнене повчальними прозаїзмами «Життя», присвячене В. Куриленкові («Зловіщий брязкіт, днів, що б’ються на кавалки...»), з теж більш-менш повчальним, проте вже причетним до класичної образності диптихом «Напередодні» (присвяченим Олегові Ш.), де спільний обом сонетам диптиху образ «схилились айстри на овальний стіл» ретроспективно стверджує у фіналі композиційну єдність цілого твору:

І раптом пам’ять, мов надхнений майстер,