Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

— Воно й не дивно, — зауважив я. — Мабуть, його китайські друзі закинули пару таких штукенцій у чергову партію опіуму. Такий собі маленький презент на знак подяки за успішну оборудку. Може, у вас знайдеться щось крутіше? У Ма душа не на місці, містере Ґамаш. Вона навіть не хоче змагатися наступного року, але я подумав, що як трапиться щось… ну, самі знаєте, щоб усім феєрверкам феєрверк… я викладу за нього штуку баксів. Мені не шкода, просто хочу побачити, як моя Ма усміхається наступного Четвертого липня.

Говард сидів на сходинках позаду свого ранчо, а по обидва боки його вух, наче два бескиди, стирчали коліна — Боже, ото здоровий був чолов’яга. Він подумав, помізкував, усе зважив і, зрештою, мовив:

— Чутка така є, що…

— Яка така чутка?

— Що існує фантастична штука під назвою «Близькі контакти четвертого ступеня», — відповів він. — Чув від одного чоловіка, з яким я листуюся на предмет піротехніки. Справжнє ім’я — Сяючий Шлях, але на миру його звуть Джонні Паркер. Індіанець із племені кайюга, живе неподалік Олбані, штат Нью-Йорк. Я можу дати вам його електронну адресу, але він не відповідатиме, поки я не попереджу, що ви від мене.

— А можна?… — попросив я.

— Звісно, але спочатку платіть — кілька гарних намист із мушель буде вдосталь, блідолиций. З вас п’ятдесят баксів.

Гроші перейшли з моєї маленької долоні до його великої, він відправив мейл Джонні Сяючому Шляху Паркеру, і коли я повернувся на озеро й надіслав йому своє повідомлення, то він одразу відповів. Він відмовився обговорювати БК4 інакше, окрім як при зустрічі, бо сказав, що органи перечитують усі листи американських індіанців. Я не став сперечатися, можу закластися, що ті засранці читають усі наші листи. Тож ми домовились зустрітися, і я поїхав до нього десь на початку жовтня.

Понятно, шо Ма забажала дізнатися, які справи завели мене в сільську глушину штату Нью-Йорк, і я не став нічо’ вигадувати, бо вона завжди бачила, коли я брешу, ще змалечку. Вона тільки похитала головою:

— Їдь, якщо тобі від цього буде легше. Але ж ти знаєш, що в них завжди знайдеться щось краще, а ми слухатимемо, як той півник-макаронник дудить у свою трубу.

— Ну, може й так, але містер Сяючий Шлях запевнив, що то буде всім феєрверкам феєрверк.

Як самі бачите, чистісіньку правду сказав.

Я гарненько собі доїхав, а Джонні Сяючий Шлях Паркер, той виявився чудовим хлопцем. Його вігвам розташовувався на Зеленому острові, де майже всі будинки були завбільшки з садибу Массімо в Дванадцяти соснах, а його дружина зробила до біса смачні енчілади. Я з’їв три штуки з гострим зеленим соусом, і дорогою додому на мене напала швидка, але оскільки це не стосується нашої історії, а Ардель зараз знов терпець урветься, то я промовчу. Скажу тільки, що хвала Господу за вологі серветки.

— БК4 — це особливе замовлення, — сказав Джонні. — Китайці щороку виробляють їх усього три або чотири штуки, у Зовнішній Монголії чи що, там, де сніг лежить дев’ять місяців на рік, а дітей вирощують укупі з вовченятами. Зазвичай ці вибухові пристрої приходять у Торонто. Гадаю, що в мене вийде замовити один екземпляр і привезти його з Канади, але вам доведеться оплатити пальне та мій час. Бо якщо мене впіймають, то я напевне загримлю до в’язниці Лівенворт за тероризм.

— Господи, я не хочу, аби з вами таке сталося.

— Ну, може, я трохи перебільшую, — мовив він, — але БК4 — то до біса гарний феєрверк. Такого ще не було. Я не поверну гроші, якщо той приятель на іншому березі озера знайде щось краще, але віддам вам свій відсоток за оборудку. Ось яка моя гарантія.

— Окрім того, — додала Сінді Сяючий Шлях Паркер, — Джонні полюбляє пригоди. Не хочете ще одну енчіладу, містере Маккозланд?

Я відмовився — тільки завдяки цьому не вибухнув десь під Вермонтом, і на деякий час я взагалі забув за ту розмову. Потім, одразу після Нового року… ми вже підходимо до суті, Ардель, усміхнися! Так от, мені подзвонив Джонні.

— Якщо вам потрібна та штука, яку ми обговорювали минулої осені, — сказав він, — то вона в мене, і коштує це щастя дві тисячі.

Я затамував подих:

— Нічого собі!

— Я з вами згоден, але погляньте на це з іншого боку — ви, блідолиці, дістали собі Мангеттен за двадцять чотири бакси, тож ми досі чекаємо відплати, — він засміявся. — Але якщо говорити серйозно, то можете по неї не приїжджати, як не хочете. Може, ваш приятель з протилежного берега зацікавиться.

— Навіть не смійте, — відказав я.

Він засміявся ще дужче:

— Скажу вам чесно, це дуже крута штука. Я вже багато років продаю феєрверки, але не бачив нічого подібного.

— То яке воно? — спитав я. — Що це?

— Самі побачите. Я не збираюся відправляти компромат через інтернет. Окрім того, воно виглядає непримітно, поки… ну… лежить без діла. Якщо ви приїдете до мене, я покажу вам відео.

— Я приїду, — пообіцяв я і за два-три дні дістався місця: тверезий, поголений і причесаний.

А тепер слухайте сюди, ви двоє. Я не збираюся виправдовуватися за те, що наробив, і мою Ма не вплутуйте, бо я сам купив ту кляту штуку і сам нею пальнув. Але я вам кажу, що БК4 на відео, яке показав мені Джонні, виглядало інакше, ніж те, що я запустив минулої ночі. Феєрверк на відео був набагато менший. Я навіть звернув увагу на розмір ящика, у якому прийшла моя штука, коли ми з Джонні тягли його до вантажівки.

— Ото вони, мабуть, нівроку паперу туди напхали, — зауважив я.

— Гадаю, вони просто хотіли, щоби нічого не вибухнуло під час перевезення, — відповів Джонні.

Бачите, він також не знав. Сінді Сяючий Шлях Паркер спитала, чи не хочу я принаймні розпакувати ящик і перевірити, чи все на місці, але кришка була наглухо прибита цвяхами, а я хотів повернутися додому до присмерку, бо старі очі погано бачать. Але оскільки я сьогодні сам прийшов до вас, щоби зняти гріх з душі, то розповім усе по правді. Увечері я починаю пить, тож не хотів гаяти часу. Ось у чому річ. Знаю, так жити не можна і я маю щось із цим робити. Мабуть,