read-books.club » Фентезі » Ловець снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець снів"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ловець снів" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 150 151 152 ... 191
Перейти на сторінку:
подушці круглий відбиток його голови.

Генрі вирішив, що вона відпустила Даддітса, бо вони вірили: майбутнє всього світу залежить від того, чи знайдуть вони Джонсі, причому якомога швидше. Але це не так. Вона відпустила його тому, що сам Даддітс цього хотів. Ті, хто помирає, отримують у подарунок бейсболки з автографами; вони також мають право поїхати в подорож із друзями.

Але як це важко.

Як важко втрачати його.

Вона затулила обличчя купою його футболок, щоб не бачити ліжко, і відчула його запах: шампунь «Джонсонс», мило «Даєл» і найсильніше, найгірше — арніковий крем, яким вона натирала його спину й ноги, коли в нього боліли м’язи.

У відчаї вона спробувала дотягтися думками до нього, знайти його разом із тими двома, що прийшли, як мерці, і забрали його. Але його розум ніби зник.

«Він закрився від мене», — подумала вона. Багато років вони з задоволенням (або здебільшого з задоволенням) користувалися звичайною, повсякденною телепатією, яка майже не відрізнялася від звичайного телепатичного зв’язку, що пов’язує всіх матерів з особливими дітьми (вона стільки разів чула слово «контакт» на зборах групи підтримки, які вони з Алфі іноді відвідували), але тепер це зникло. Даддітс заблокував себе для неї, і це означало: він передчував — трапиться щось жахливе.

Він знав — щось трапиться.

Усе ще притискаючи до обличчя футболки і вдихаючи його запах, Роберта знову заплакала.

17

Курц залишався спокійним (точніше сказати, відносно спокійним) доти, доки в похмурому ранковому світлі вони не побачили поліцейські блимавки, а за ними — величезний трактор із причепом, що лежав на боці, як мертвий динозавр. Їм назустріч вийшов поліцейський, закутаний так, що навіть обличчя не роздивишся, і зробив знак звернути до з’їзду з шосе.

— Сука! — прошипів Курц, придушуючи в собі бажання дістати свій дев’ятиміліметровий пістолет і почати стрілянину. Він знав, що це була б катастрофа — навколо трактора крутилися й інші поліцейські, — але все одно відчув майже непоборний порив. Вони були так близько до мети — хвала Ісусу, розіп’ятому на хресті! — і тут така зупинка. — Сука, сука, сука!

— Що робити, босе? — відсторонено спитав Фредді, але автомат поклав на коліна. — Можна спробувати прорватися, гадаю, праворуч зможу проскочити. Шістдесят секунд, не більше.

І знову Курц мусив стримати бажання сказати просто: «Жени, Фредді, гайда напролом, і, якщо хтось із цих синьодупих трапиться на дорозі, випусти йому кишки». Фредді міг прорватись… а міг і не прорватись. Фредді не був суперкрутим водієм, яким себе уявляв, у цьому Курц уже мав нагоду переконатись. Подібно до багатьох льотчиків, він помилково вважав, що керує автівкою так само добре, як і літаком. І навіть якщо їм і вдасться прорватись, почнеться гонитва, а це зовсім не бажано після того, як генерал Рендалл — Боягузливі Яйця скомандував: «Синій вихід». Його, Курца, імунітет від будь-якої в’язниці анульовано. І тепер він мусить діяти виключно в межах закону.

«Отже, зробимо розумно, — подумав він. — За це мені й платять великі гроші».

— Будь хорошим хлопчиком, повертай, куди він тобі показує, — мовив Курц. — Ще знаєш що: помахай-но йому ручкою і покажи великий палець, коли будеш повз нього проїздити. Далі тримай шлях на південь, повернешся на шосе за першої ж нагоди. — Він зітхнув. — Господи, як я замахався.

Курц нахилився вперед, досить близько до Фредді, щоб побачити біліючі рештки Ріплі в його правому вусі, і прошепотів, як палкий коханець:

— Але якщо підведеш нас, хлопче, я сам всаджу тобі кулю в потилицю. — Курц торкнувся точки, де м’яка частина шиї переходить у твердий череп. — Прямо сюди.

Нерухоме дерев’яно-індіанське обличчя Фредді не змінилося.

— Так, босе.

Далі Курц узяв майже непритомного Перлмуттера за плече і трусив, доки повіки Перлі не затріпотіли й не відкрилися.

— Дайте… спокій… босе. Поспати… потрібно.

Курц приставив дуло пістолета до голови колишнього ад’ютанта.

— Ну ні. Час прокидатися, сонечко моє. Час провести невелику нараду.

Перлі застогнав, але все-таки сів рівніше. Він роззявив рота, збираючись щось сказати, і звідти вивалився зуб і впав на куртку. Курцові зуб здався абсолютно здоровим. «Дивись, мамо, жодної дірочки».

Перлі повідомив, що Овен і його новий приятель усе ще перебувають у Деррі. Дуже добре. Курц піднісся духом. Утім, ненадовго. Не минуло й чверті години, як Фредді через черговий засніжений з’їзд вирулив на шосе. Це був з’їзд 28, до мети лише одне перехрестя, але відстань становила майже цілу милю.

— Вони знову в дорозі, — слабким, змученим голосом промовив Перлмуттер.

— Прокляття! — вибухнув Курц. Його болюча, безсила лють була спрямована на Овена Андергілла, який став (принаймні для Ейба Курца) символом провалу всієї жалюгідної, не доведеної до кінця операції.

Перлі застогнав: звук глухий, повний відчаю. Живіт знову почало пучити. Перлмуттер хапався за нього, по щоках стікав піт. Страждання зробило непримітне обличчя майже прекрасним.

Він знову гучно пустив гази — довгому мерзенному звуку, здавалося, не буде кінця. Курцові згадалися штуки, які вони тисячу років тому робили в літньому таборі з консервних банок і навоскованої мотузки. Вони називали їх ревунами.

Сморід, що наповнив «Хамві», був запахом червоного раку, який визрівав у переробному заводі всередині Перлі. Спочатку він живився рештками, потім перейшов на плоть. Жах! Утім, був привід і для радості. Фредді явно одужував, а сам Курц узагалі не заразився клятим Ріплі (можливо, в нього імунітет, але в будь-якому разі хвилин п’ятнадцять тому він зняв маску і кудись кинув її, не дивлячись). Навіть нездоровий Перлі теж мав неабияку цінність як людина з чудовим радаром у сраці. Тому Курц, не звертаючи уваги на сморід, поплескав Перлмуттера по плечі. Рано чи пізно та тварюка, що сидить у ньому, випхнеться назовні, і це, ймовірно, покладе край корисності Перлі, але Курц потурбується про це, коли прийде час.

— Тримайся, — ласкаво сказав він. — Просто скажи йому, нехай лягає спати.

— Ти… сраний… ідіот! — охнув Перлмуттер.

— Звичайно, — погодився Курц. — Як скажеш, салаго.

Зрештою, Перлі правий, він таки сраний ідіот. Овен виявився боягузливим койотом, але хто, як не він сам, пустив цього койота до бісового курника?

Вони проїжджали з’їзд 27. Курц глянув на дорогу, і йому навіть здалося, що він бачить сліди «Хаммера», який вів Овен. Десь там, на одній з вулиць, стояв будинок, до якого з незбагненної причини так прагнули Овен і його новий приятель. Що вони там забули? Чому затрималися майже на півгодини? Чому?

— Вони заїхали

1 ... 150 151 152 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловець снів"