Читати книгу - "На лезі клинка"

метався разом з іншими, тож чоловік крутився дороги ногами, вдаряючись головою об парапет моста. Він упустив спис у річку, спробував підтягнутись, аж нараз кінь хвицнув його по плечу, і він звільнився, щоб за мить потрапити під нищівні копита, і Шукач більше про нього не думав.

Другий лучник все ще сидів на возі. Він уже майже отямився і націлював свій дивний лук на Тридуба, який досі так і сидів навпочіпки за своїм щитом. Шукач вистрілив, але він квапився і кричав, тому його стріла схибила і влучила у плече візникові, який саме піднявся із дна воза, і знову збила його з ніг.

Дивний лук бренькнув, і Тридуба відсахнувся від щита. На мить Шукач захвилювався, але потім побачив, що стріла пронизала товсте дерево і пройшла наскрізь, спинившись прямо перед носом Тридуба. Вона так і застрягла — по один бік щита стирчали пера, а по інший — наконечник. Оце незлецький лучок, подумав Шукач.

Він почув рев Тула і побачив, як ще один вершник полетів у річку. Ще один повалився від пострілу Мовчуна у спину. Доу обернувся і підрізав мечем задні ноги коня Паршивця — той спіткнувся і впав, скинувши вершника на землю. Остання пара опинилась у пастці. Вони тіснились на мості поміж наляканих коней, неспроможні розвернутися чи взагалі щось вдіяти, позаяк були підперті Доу і Тридубою з одного боку і Тулом — з другого. Їхні життя тепер були в руках Мовчуна. Схоже, сьогодні він був не у милостивому настрої, тож йому не знадобилося багато часу, аби їх перестріляти.

Чоловік із луком спробував утекти, покинувши свою деревинку і вистрибнувши з воза. Цього разу Шукач ретельно і добре прицілився, тож його стріла впилася лучнику прямо поміж лопаток. Зробивши ще кілька кроків, той упав ницьма. Він спробував було повзти, але його вистачило ненадовго. На возі знову показався візник, і застогнав, хапаючись за стрілу у плечі. Шукач зазвичай не вбивав лежачих, але сьогодні вирішив зробити виняток. Його стріла проткнула візникові горло, і на цьому історія з ним скінчилась.

Шукач помітив, як один із вершників, якому Мовчун поцілив у ногу, шкандибає геть, і навів на нього останню стрілу. Однак Тридуба його випередив, проткнувши чоловіка мечем у спину. Ще один досі ворушився, зводячись навколішки, тож Шукач прицілився у нього. Та перш ніж він встиг вистрілити, підійшов Доу і відтяв йому голову, забризкавши усе навколо кров'ю. Коні досі металися, іржали, ковзали на слизькій бруківці моста.

Шукач помітив останнього вцілілого — Паршивця. Його шолом, мабуть, злетів, коли він упав з коня. Паршивець рачки борсався у течії, оскільки йому заважала важка кольчуга. Він покинув свої щит і спис, щоб легше було втікати, проте не усвідомлював, що бреде прямо до Шукача.

— Схопіть його живим! — закричав Тридуба. — Тул рушив одним берегом, але просувався повільно, ковзаючись і виляскуючи по болоту, яке намісив віз. — Живим!

Доу теж кинувся навперейми, плескаючись у воді і лаючись. Паршивець був уже близько. Шукач чув його злякане хекання, з яким той брів течією.

— А-а! — скрикнув він, коли стріла Шукача вп'ялась йому в ногу прямо під кольчугою.

Паршивець боком повалився на берег, і скаламучена вода почервоніла. Він взявся дертися по мокрій землі побіля річки.

— Досить, Шукачу! — крикнув Тридуба. — Він нам потрібний живим!

Шукач ковзнув поміж дерев до берега і побрів крізь воду. Витягнув ніж. Тул і Доу все ще були трохи позаду, хоч і поспішали до нього. Паршивець перевернувся у болоті, кривлячись від болю, якого завдавала стріла в нозі. Він підняв руки вгору.

— Гаразд, гаразд, я гхе...

— Що ти сказав? — запитав Шукач, дивлячись на нього зверху.

— Гхе... — мовив він ще раз, глибоко здивований, притискаючи руки до шиї. Між його пальців на мокру кольчугу потекла кров.

Доу дотьопав і глянув униз.

— Ну що ж, йому кінець, — сказав він.

— Нащо ти це зробив? — закричав Тридуба, наближаючись.

— Га? — перепитав Шукач.

Він поглянув на свій ніж. Той був увесь у крові.

— А-а...

Тут Шукач і зрозумів, що це він перерізав Паршивцю горло.

— Ми могли його допитати! — сказав Тридуба. — Він міг би передати наше повідомлення Кальдеру, розказати, хто це зробив і чому!

— Прокинься, отамане, — пробурмотів Тул Дуру, витираючи свій меч. — Нікого більше не хвилюють старі звичаї. Крім того, вони скоро кинуться нас шукати. Нема чого їм знати те, що їх не обходить.

Доу поплескав Шукача по плечі.

— Ти все правильно зробив. Голова цього покидька згодиться як повідомлення.

Шукач сумнівався, чи він потребував підтримки Доу, але було вже запізно. Доу відтяв голову Паршивця за кілька ударів сокирою. Він поніс її, розгойдуючи за волосся, з такою невимушеністю, ніби це був мішок з ріпою. Дорогою він виловив з течії списа, знайшов годяще місце.

— Все вже не так, як було раніше, — бурмотів Тридуба, спускаючись берегом до мосту, де Мовчун оглядав тіла.

Шукач рушив услід, спостерігаючи, як Доу настромлює голову Паршивця на спис, втикає тупий кінець у землю і відходить, вперши руки в боки, щоб оцінити свою роботу. Він нахилив списа трохи вправо, потім знову вліво, аж поки той не став гарненько і рівненько. Він усміхнувся Шукачеві.

— Ідеально, — сказав він.

— Що тепер, отамане? — питав Тул. — Що тепер?

Тридуба нахилився над водою і взявся мити закривавлені руки.

— Що далі? — запитав Доу.

Здоровань поволі звівся, витер руки об плаща і хвилинку міркував.

— Південь. Форлі поховаємо по дорозі. Нас будуть переслідувати, тому візьмемо цих коней і рушимо на Південь. Туле, раджу розпрягти ломовика — він єдиний тебе витримає.

— На Південь? — запитав Грозова Хмара спантеличено. — Куди на Південь?

— До Енґлії.

— До Енґлії? — перепитав Шукач, здивований, як і всі інші. — Для чого? Хіба не там вони воюють?

— Еге ж, саме тому я й хочу туди вирушити.

Доу насупився.

— Навіщо? Що нам зробив Союз?

— Та ні, дурню, — мовив Тридуба, — я мав на увазі воювати за них, а не проти.

— За Союз? — запитав Тул, скрививши губи. — За цих клятих шмаркачів? Це не наша війна, отамане!

— Тепер будь-яка війна з Бетодом — моя війна. Я хочу, щоб йому настав кінець.

Шукач подумав, що за його пам'яті Тридуба