Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Збережи його в кишені, — тихо сказав Кассандр, дивлячись, як я милуюся своїм каменем. — Він стане твоїм талісманом на наступний рік.

Я поклала його до внутрішньої кишені свого пальта й усміхнулася. Кассандр теж сховав свій камінь, і в той момент між нами ніби виникло щось більше — відчуття єдності та спільної мети.

Коли ми рушили назад до будинку, то мовчали, але ця тиша була теплою, наповненою розумінням і спокоєм. Нехай холод скував усе навколо, але між нами була справжня магія, що зігрівала сильніше за будь-який вогонь.

❄  ❄  ❄

На центральній площі Ральтену вже почали готувати місце для великого святкового багаття, атмосфера у місті стала ще більш насиченою очікуванням свята. Мешканці приносили свої йольські поліна, на кожному з яких були вирізьблені побажання чи символи на наступний рік. Дерев’яні бруски складалися в один величезний штабель, який став серцем святкування.

Ми з Кассом теж прийшли зі своїм поліно. Він вирізьбив на ньому руни захисту та удачі. Я ж вирішила додати свій власний штрих і вирізьбила невелике сердечко. Коли Кассандр помітив це, його суворе обличчя розплилося в посмішці.

— Що це означає? — запитав він, трохи схиливши голову, але не приховуючи цікавості.

— Удача в коханні, — відповіла я, нахабно підморгнувши.

— Тоді, сподіваюся, воно справді працює, — відповів він, і його голос звучав тепліше, ніж будь-коли.

Навколо площі вирувало життя. Маленькі мешканці міста, вбрані в яскраві костюми, несли кошики, прикрашені різнокольоровими стрічками. Вони співали йольські пісні, а їхні голоси дзвеніли, наче дзвіночки. У кошиках виднілися гілки хвої, яблука та стебла пшениці, припорошені борошном. Ці предмети символізували вічне життя, багатий врожай і щастя. Діти заходили до кожного будинку, де отримували солодощі, печиво у формі сонця чи маленькі подарунки.

Я, спостерігаючи за цією сценою, не втрималася й поділилася враженнями з Кассандром.

— Це нагадує колядування у світі смертних, — сказала я, вдихаючи холодне повітря, наповнене ароматами печива, дров і свіжої хвої.

Кассандр мовчки кивнув, але в його очах було помітно щире захоплення. Він не часто висловлював свої емоції словами, але я вчилася розпізнавати їх у його поглядах і посмішках.

Роботи у нас було так багато, що ми майже не мали часу один для одного. Та попри втому, ми з Кассандром встигли прикрасити й нашу крамницю. Гілки падуба з червоними ягодами обрамляли двері, у вітрині висіли невеликі вінки, а по периметру магазину виблискували чарівні свічки, аромат яких нагадував про Йоль. Вони випромінювали запах кориці, гвоздики й меду, змішуючись із природними ароматами трав, що завжди панували в магазині.

Офелія теж не відставала. Її магазинчик, прикрашений білими та золотими стрічками, здавався окремою маленькою казкою. Вечірні сутінки підсвічували мерехтливі ліхтарики, які вона розвісила над входом, а біля дверей стояв великий кошик із безкоштовними солодощами для дітей.

Котельня ж стала справжнім теплим осередком Ральтену. У її вікнах горіли свічки, а з димаря йшов солодкий запах свіжої випічки. На вході висів великий вінок із ялинкових гілок, перев’язаний червоною стрічкою, а над дверима тихо дзеленчали маленькі дзвіночки, які оголошували прихід кожного гостя.

Ми з Кассандром також підготували спеціальні зілля для відвідувачів. Кожен, хто заходив до нашої крамниці, отримував маленьку пляшечку з настоєм від смутку, глінтвейн для зігрівання чи ароматичну суміш для святкового багаття. Ці подарунки викликали радісні усмішки, і я відчула, що святковий дух Йоля справді панує у всьому місті.

Пообіді я забігала до "Котельні", де мене зустрічав теплий аромат пряного глінтвейну, кави та випічки. Вже після першого ковтка гарячого напою мене охопило відчуття безтурботності, а мороз за вікном здавався далеким і зовсім не страшним. Глінтвейн діяв, як заклинання: язик розв'язувався, а бажання працювати тануло, мов сніг на сонці. І я тільки знаходила будь-який привід, щоб тягнути Кассандра ближче, забуваючись у наших палких поцілунках.

❄  ❄  ❄

Свято неможливе без подарунків, і я вирішила зробити це традиційно для Ральтену — обрати вовняні речі. Для Офелії і Вельмора я придбала парні шарфики із зеленої вовни, які, як на мене, ідеально символізували їхню невизнану, але очевидну прихильність одне до одного. Але для Кассандра хотілося зробити щось особливе, щось, що покаже, як багато він для мене означає.

Я вирішила зв’язати йому шарф власноруч. Нола із задоволенням допомогла мені підібрати візерунок із магічними символами, кожен із яких мав приносити удачу та захист. Вона підтримувала мене словами: "Ти все зможеш, головне — терпіння".

Та терпіння в мене явно було недостатньо. Щоразу, коли я дивилася на свій шарф, він здавався мені нерівним, із вузликами в неправильних місцях. Розчарування накочувало хвилями, і я безліч разів розплітала нитки, сподіваючись, що наступна спроба буде кращою. Врешті я здалася й пішла до місцевого магазину, де вибрала для Кассандра розкішний червоний шарф. Я була впевнена, що він стане яскравим акцентом у його стриманих темних образах і підкреслить його особливість.