Читати книгу - "Пастка-22"

Майор Денбі промовисто мотнув головою, очі за скельцями окулярів блиснули щирою досадою.

— Тоді треба було б майже всіх відправити додому. Більшість льотчиків відлітали понад п’ятдесят бойових завдань. Полковник Каткарт не може зробити заявку на поповнення стількома недосвідченими екіпажами водночас, бо зразу почнуть розслідування. Він вліз у власний капкан.

— То його проблема.

— Ні, ні, ні, Йосаріане, — стурбувався майор Денбі. — Це ваша проблема. Бо коли порушите угоду ви, почнуть провадження проти вас, як тільки ви вийдете зі шпиталю.

Йосаріан показав майорові Денбі дулю і самовдоволено розсміявся.

— Чорта з два! Не брешіть мені, Денбі. Вони навіть не спробують.

— Чому ні? — здивовано закліпав очима майор Денбі.

— Тому що тепер я справді припер їх до стінки. Є офіційний рапорт, в якому мовиться, що мене вдарив ножем нацистський убивця, який мав убити їх. Як вони будуть виглядати, коли після цього спробують віддати мене під трибунал?

— Але ж, Йосаріане! — вигукнув майор Денбі. — Є ще один офіційний рапорт, в якому мовиться, що вас вдарила ножем невинна дівчина в ході значних операцій на чорному ринку, що включали акти саботажу і продаж ворогові військових таємниць.

Від прикрої несподіванки Йосаріан сахнувся назад.

— Ще один офіційний рапорт?

— Йосаріане, вони можуть склепати стільки офіційних рапортів, скільки захочуть, і виберуть саме ті, які пасують їм у цю хвилину. Ви цього не знали?

— О боже, — промимрив геть зневірений Йосаріан, кров відхлинула йому від обличчя. — О боже.

Майор Денбі завзято насідав з виглядом доброзичливого хижака:

— Йосаріане, зробіть, що вони від вас хочуть, і дайте їм відправити вас додому. Так буде краще для всіх.

— Так буде краще для Каткарта, Корна і для мене, не для всіх.

— Для всіх, — наполягав майор Денбі. — Це розв’яже проблему.

— Так буде краще для льотчиків нашого полку, яким доведеться і далі вилітати на щораз більше бойових завдань?

Майора Денбі пересмикнуло, і він на секунду відвернувся, зніяковілий.

— Йосаріане, — відповів він, — ви не допоможете нікому, якщо змусите полковника Каткарта віддати вас під трибунал і довести, що ви винні в усіх злочинах, які вам припишуть. Ви надовго підете до в’язниці і зруйнуєте собі все життя.

Йосаріан слухав з наростаючим відчуттям тривоги.

— Які це злочини мені припишуть?

— Некомпетентність над Феррарою, порушення субординації, відмову виконати наказ на лінії вогню і дезертирство.

Йосаріан зосереджено втягнув щоки.

— Гадаєте, все це можна довести? За Феррару мені дали медаль. Як же тепер мене можна звинуватити в некомпетентності?

— Аарфі посвідчить під присягою, що ви з Маквотом збрехали в офіційному рапорті.

— Ну певно, цей вилупок може!

— Також вас визнають винним, — процитував майор Денбі, — у зґвалтуванні, у значних операціях на чорному ринку, саботажництві та в продажу ворогові військових таємниць.

— Як же вони це доведуть? Я ніколи нічого подібного не робив.

— А їхні свідки присягнуть, що робив. Вони знайдуть стільки свідків, скільки потрібно, просто переконавши їх, що знищити вас буде благом для країни. І в певному сенсі це й було б благом для країни.

— В якому такому сенсі? — Йосаріан поволі, ледь стримуючи ненависть, припіднявся на лікті.

Майор Денбі трохи відхилився і знову став промокати хустинкою чоло.

— Бачите, Йосаріане, — почав він, винувато затинаючись, — псування репутації полковника Каткарта й підполковника Корна не зміцнить нашої військової потуги. Гляньмо правді в очі, Йосаріане: попри все наш полк таки має добрий послужний список. Якщо вас віддати під трибунал, а потім виправдати, інші льотчики, можливо, також відмовляться літати на бойові завдання. Полковника Каткарта розжалують, а це може підірвати боєздатність нашої частини. Тож у такому сенсі благом для країни є визнати вас винним і посадити до в’язниці, хоч ви і невинний.

— Як гарно ви вмієте все подати! — ображено огризнувся Йосаріан.

Майор Денбі почервонів, зніяковіло зіщулився й примружився.

— Будь ласка, не звинувачуйте мене, — попросив він з виразом потривоженої порядності. — Ви ж знаєте, що я тут ні при чім. Я лише намагаюся глянути на речі об’єктивно і знайти вихід з цієї дуже важкої ситуації.

— Не я її створив.

— Але ви можете її розв’язати. І що вам залишається робити? Ви ж не хочете більше літати на бойові завдання.

— Я можу втекти.

— Втекти?

— Дезертирувати. Втекти. Можу плюнути на весь цей клятий бедлам і дати драла.

Майор Денбі був приголомшений.

— Куди? Куди ж ви можете втекти?

— Досить легко можу добратись до Рима. І там сховатись.

— І кожну хвилину свого життя боятися, що вас знайдуть? Ні, ні, ні, ні, Йосаріане. Це був би згубний і ганебний вчинок. Ще ніхто не розв’язав своїх проблем, втікаючи від них. Прошу мені повірити. Я лиш намагаюсь допомогти вам.

— Саме це сказав мені один добрий детектив, перед тим як вирішив засунути палець у мою рану, — відказав Йосаріан із сарказмом.

— Я не детектив, — з обуренням відповів майор Денбі, і щоки його знову зчервоніли. — Я професор університету з високорозвинутим чуттям добра і зла, мені нема чого вас обманювати. Я взагалі нікому не брешу.

— А що б ви зробили, якби хтось із полку спитав вас про нашу розмову?

— Збрехав би.

Йосаріан глузливо розсміявся, і майор Денбі, попри збентежений рум’янець, з полегшенням відхилився на спинку крісла, немовби радіючи з перепочинку, що його обіцяв мінливий настрій Йосаріана. Йосаріан дивився на нього з сумішшю стриманого жалю і зневаги. Він сів, обіпершись на спинку ліжка, запалив сигарету, ледь всміхнувся кривою усмішкою і з несподіваним співчуттям споглядав той яскраво виражений, банькатий жах, що назавжди закарбувався на обличчі майора Денбі в день вильоту на Авіньйон, коли генерал Дрідл наказав вивести його надвір і розстріляти. Зморшки переляку залишаться навіки, мов глибокі, чорні шрами, і Йосаріанові стало жаль цього лагідного, морального ідеаліста середніх років, як йому завжди ставало жаль стількох людей, чиї вади були невеликі, а турботи — легкі.

І, підкреслено доброзичливо, він спитав:

— Денбі, як ви можете працювати з такими людьми, як Каткарт і Корн? Невже вас від цього не верне?

Йосаріанове питання здивувало майора Денбі.

— Я роблю це, щоб допомогти своїй країні, — мовив він так, неначе відповідь була очевидною. — Полковник Каткарт та підполковник Корн — мої начальники,