Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"

— Що ви подумали?

— Спершу подумав: Нола втекла з дому, а кров од того, що вона сама собі заподіяла. Що Дебора Купер, певне, бачила Нолу в розпалі нападу. Зрештою, це було тридцяте серпня, день, коли згорів наш дім в Алабамі.

— У неї й раніше бували в цей день сильні напади?

— Ні.

— То що ж могло спричинити загострення?

Девід Келлерґан відповів не відразу. Тревіс Довн зрозумів, що треба йому допомогти.

— Девіде, якщо ти щось знаєш, скажи нам. Заради Ноли.

— Коли я того дня пішов до неї в кімнату, а її там не було, я знайшов на ліжку відкритий конверт, адресований Нолі. У ньому — лист. Гадаю, напад стався саме через нього. Там ішлося про припинення стосунків.

— Лист? Але ж ти ніколи не казав нам про лист! — вигукнув Тревіс.

— Бо, судячи з почерку, його написав чоловік вочевидь не того віку, щоб мати роман із моєю дочкою. Як я міг про це розповісти? Щоб усе місто вважало її хвойдою? Тієї миті я був певен, що поліція знайде її й поверне додому. І тоді я взявся би лікувати її по-справжньому! Серйозно!

— І хто ж написав їй про припинення стосунків? — запитав Ґегаловуд.

— Гаррі Квеберт.

Нам трьом аж заціпило. Келлерґан підвівся. На хвилю вийшов і повернувся з картонною коробкою, де було повнісінько листів.

— Я знайшов їх після того, як вона пропала. Нола ховала їх у кімнаті за дошкою, що відстала від стіни. Вона листувалася з Гаррі Квебертом.

Ґегаловуд навмання взяв один лист і швидко пробіг його очима.

— Чому ви вирішили, що це Гаррі Квеберт? — запитав він. — Адже підпису тут нема?

— Тому що… бо це самі ті листи, що він наводить у книжці.

Я понишпорив у коробці: справді, там лежало все листування з «Початків зла», принаймні послання, які отримувала Нола. Там було все: листи про кохання, про майбутнє, листи у Шарлотс-гіл. Я впізнавав чіткий, вишуканий почерк рукопису і майже перелякався — фрази збігалися слово в слово.

— Ось той останній лист, — сказав Келлерґан, простягаючи конверт Ґегаловудові.

Він прочитав і передав аркуш мені.

Люба моя!

Це мій останній лист. Мої останні слова. Пишу, щоб сказати вам «прощавайте».

Відсьогодні «ми» перестає існувати. Закохані розлучаються і не зустрічаються знову; так закінчуються всі історії кохання.

Люба моя, мені бракуватиме вас. Мені вас так буде не вистачати.

Очі мої плачуть. Усе в мені горить.

Ми не побачимося більше ніколи; мені вас так бракуватиме.

Сподіваюся, ви будете щасливі.

Кажу собі, що ви і я — то був сон, а тепер пора прокидатися.

Мені не вистачатиме вас усе життя.

Прощавайте. Я кохаю вас так, як більше ніколи й нікого не полюблю.

— Те саме, що й на останній сторінці «Початків зла», — пояснив Келлерґан.

Я кивнув. Я впізнав текст. Я був ошелешений.

— Чи давно ви знаєте, що Гаррі й Нола листувалися? — запитав Ґегаловуд.

— До мене це дійшло кілька тижнів тому. В супермаркеті мені трапилися «Початки зла». Їх щойно повернули в продаж після заборони. Не знаю чому, але я придбав книжку. Мені треба було прочитати її, щоб спробувати зрозуміти. І в мене дуже швидко зринуло відчуття, наче декотрі фрази я вже десь читав. Пам’ять — страшна річ. А потім подумав і раптом збагнув: то були ті листи, що я знайшов у Нолиній кімнаті. Я не торкався до них тридцять років, та десь у пам’яті вони мені закарбувалися. Я їх перечитав, і все зрозумів… Через той клятий лист, сержанте, моя донька збожеволіла від горя. Може, Лютер Калеб і вбив Нолу, та для мене Квеберт винен не менше: якби не той напад, вона, може, не втекла б із дому і не зустріла Калеба.

— Ось чому ви приїздили до Гаррі в мотель… — сказав Ґегаловуд.

— Так! Я тридцять три роки думав собі, хто ж написав ті проклятущі листи. А відповідь, виявляється, лежала у всіх бібліотеках Америки. Я подався до мотелю «Морський берег», і ми посварилися. Я був такий розлючений, що поїхав додому по рушницю, так коли повернувся, він уже втік. Гадаю, я його вбив би. Знав, що дівчинка хвора, і довів її до краю!

Я витріщив очі.

— Знав? Що ви маєте на увазі?

— Він усе знав про Нолу! Все! — закричав Девід Келлерґан.

— Хочете сказати, він знав про Нолині напади психозу?

— Так! Я