Читати книгу - "Мапа до себе, Софі Сайк"

Наша подорож привела нас до лісу, тому довелося залишити машину й продовжити шлях пішки. Але тобі це подобалося – новий виклик, який ти приймаєш без вагань.

Мені б хотілося бути такою ж рішучою, як ти. У тебе все виходить так легко, і я нічого не боюся поруч із тобою. Чомусь поряд із тобою мені завжди спокійно. Чомусь здається, що ми давно знайомі. Чомусь хочеться тобі довіритися, особливо зараз, коли ми пробираємося крізь хащі лісу до нашої цілі.

Чомусь твоя рука, що допомагає мені піднятися на схил, здається такою рідною. Наша зустріч – не випадковість? Чи це я, як завжди, надаю подіям занадто великого значення, бо люблю казки? Завжди чекаю, що станеться щось, здатне змінити все моє життя. Може, це воно і є? А можливо, це ти.

Дощ усе не припинявся, ніби прагнув нас потопити. Як добре, що в кав’ярні, де ми зупинялися, продавали дощові плащі. Вони були трохи незграбні й уповільнювали наш хід. А ти дуже швидко призвичаїлася.

Ти завжди попереду – в діях, рухах, словах.
– Таке враження, що це я хочу дістатися місця, а не ти, – посміхнулася ти. – Ти завжди десь позаду.

Ти знову подала мені руку, щоб допомогти піднятися на схил.
– Я довіряю тобі. Мені спокійніше, коли ти мене ведеш. Ти краще орієнтуєшся в цьому світі.
– Невже? – засміялася ти, і твій сміх лунав ехом у моїх вухах.
– Ти готова до всього і все сприймаєш як веселу подорож. Не знаю, чому на початку я подумала, що ти тонеш у цьому житті.
– Можливо, тому, що ти не хотіла зізнатися собі, що сама тонеш? Постійно рятувала інших, а себе не змогла.

Неочікувано твій голос став бляклим. Ти зупинилася й подивилася мені в очі. Від цього погляду я заціпеніла, мені забракло повітря. Я хотіла перервати цей зоровий контакт, бо здавалося, ніби мене покидає життя. Я заплющила очі, а коли відкрила їх, то побачила, що ти вже здіймаєшся на гору, на якій має бути наш пункт призначення.

Щось дуже дивне відбувається зі мною від моменту нашої зустрічі. Часом здається, що все це не реальне.

Я дістала скриньку, щоб звіритися з маршрутом, і побачила, що вона вся покрита іржею. Але мене не турбувало, що вона ось-ось може зникнути. Я боялася, що разом із нею можеш зникнути і ти. А я так хотіла більше часу з тобою.